Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До укінчення Академії художеств, стор. 2]
       
       
        Тим часом небавом услід за «Кобзарем» виходить в Петербурзі р. 1840 окремою книжкою Шевченкова поема «Катерина».
        За нею виходить Гребінчин альманах «Ластівка», харківський «Молодик».
        І там, і там були Шевченкові твори.
        Нарешті, видав він поему «Гамалія».
        З оцього знати, як українці повітали Шевченкові твори. Знати, що «Кобзар» ластівкою весняною полинув на Україну і розбудив там приспаних дітей її. Українці почули, що заговорило до них «нове, огненне слово», і почали більш інтересуватися рідною мовою. Були і до «Кобзаря» твори, писані мовою українською: повісті Квітки; «Полтава» і «Приказки» Гребінчині; твори Котляревського, Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Костомарова і дещо інше; як каже Чужбинський 223, все оте читали вищі стани на Україні якось мляво.
        А «Кобзар» одним ментом розігнав апатію і викликав любов до рідного слова, що було тоді вже вигнане з ужитку в розмові не тільки між панами, а навіть і в розмові з хрестянами... Після «Кобзаря» пани взялися читати Квітчині повісті.
        Таким чином, Шевченкове ймення швидко стало відомим скрізь по Україні і зайняло зразу місце на покуті, по правді приналежне авторові «Кобзаря» яко «першому великому поетові нової великої літератури в слов’янському світі», як промовив се, вже після смерті Шевченка, російський критик Григор’єв.
        Україна зрозуміла душу Шевченкових творів; зрозуміла, що його пісня — пісня цілого народу, виведена голосно; що вона єсть зорею оновлення нашого письменства, задобреною ідеями народно-національними і демократичними.
        Пісні з такими ідеями довіку не вмирають.
        Щиро, радісно вітав «Кобзаря» тодішній ветеран нашого малого ще письменства Грицько Квітка. Шевченко, скоро вийшов «Кобзар», дак один примірник його доручив якомусь українцеві, що їхав до Харкова, і прохав піднести «Кобзар» Квітці. Одначе щось пошкодило тій людині їхати до Харкова, і він передав «Кобзаря» Мартосові, а сей вже переслав його до Квітки. Старенький Григорій Федорович, «одержавши «Кобзаря», притулив його до серця» і 23 жовтня р. 1840, дякуючи за його Шевченкові, писав: «Ваші думки кріпко лягають на душу. Гарно, батечку, гарно. Вже так що думки! Утніть ще; потіште душу; мов теплого маслечка злийте на неї; а то від московських побрехеньок щось дуже вже до печінок доходить» 224. В тому ж листі Квітка просить Шевченка переказати віршами його, Квітчину, «Панну Сотниківну», надруковану мовою російською в 3 книжці «Современника» 1840 р. «та ще й патрет з неї змалювати». Не відаємо, чи брався Тарас перевіршувати «Сотниківну», але з листа його до Квітки 8 грудня р. 1841 225 відаємо, що він «малював її і хотів скінчити ще до Різдва, та й не знаю, — пише він, — бо тут (в Петербурзі) ні день, ні ніч, а так чортзна-що; прокинешся рано, тільки що заходишся малювати, дивись: вже й ніч; тільки пензлі миєш, більш нічого». Щирі і приязні відносини Квітки до Шевченкових творів не могли добре не вплинути, не підбадьорити Тараса. Квітка прохав у його поезій до якогось свого альманаху, Тарас послав до його 8 грудня якусь невідому нам свою поезію Ганнуся 226 і писав: «Оце сьогодня скомпонував її нашвидку, та й сам не знаю, чи до ладу, чи ні. Подивіться на неї гарненько та й скажіть щиру правду. Як побачите, що вона дуже вже безецна 227 (бо вона такою мені здається), то не давайте її друкувати; нех іде, звідкіля взялася».
       
       
       
       

        223 Воспоминания о Шевченке. — С. 4.
        224 Листи до Т. Г. Шевченка, с. 10-11. — Ред.
        225 Киев[ская} стар[ина]. — 1894. — Кн. IV. — С. 323. [Див. лист 8 грудня 1841 р.]
        226 «Утоплена». — Ред.
        227 Сороміцька. — Ред.





Коментар

        Квітка прохав у його поезій до якогось свого альманаху... — У листі від 22 листопада 1841 р. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко прохав Шевченка вислати для видаваного І. Є. Бецьким альманаху «Молодик» якісь свої вірші. 8 грудня 1841 р. Шевченко сповістив його, що надсилає «що найшлось», в тім числі щойно написану «Ганнусю» — тобто баладу «Утоплена»; ще були надіслані «Песня караульного у тюрьмы» з драми «Невеста» і кілька дрібних поезій, з яких у «Молодику» надруковано «Н. Маркевичу» й «Думку» («Тяжко-важко в світі жити...»).




Попередня                 Наступна
Tags: 1840, 1841, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments