У відомому антицерковному вірші Шевченка «Світе ясний! Світе тихий!» понад сотню років намагаються побачити переспів гімну Софронія Єрусалимського «Світе тихий», де «світом» є Христос. А значить, саме до нього має бути заклик про просвітлення. Увага інтерпретаторів була спрямована переважно на те, чи добре це, з погляду різних релігійних переконань, чи погано. І як примирити різні погляди з таким припущенням? Але це тупиковий шлях. Для Шевченка «світ тихий» це може бути Україна, милий край з похованою волею: «Світе тихий, краю милий, Моя Україно». Звертання трапляється й раніше: «О мій тихий світе, Моя зоре вечірняя!», «На той світ тихий перейти»
Зрозуміло, кульгава інтерпретація звернення першої частини, як звернення до Бога, що мав би глянути на облуду державної церкви, а потім допомогти її руйнувати, має дещо більше сенсу, ніж зовсім світські спроби інтерпретувати як звернення до якогось абстрактного «світла», «освіти» в розумінні проґресивних просвітницьких ідей, що заховані від народу за «багряницями» й «розп’ятієм». Такою була логіка Михайла Грушевського: «поет закликає Христа встати на знищення культу, котрим його окружено». Формула «сектантська»! — приєднується до тлумачення Оксана Забужко.
Проте за зіткненням навколо християнського образу гімну «Світе тихий» я ніде не знаходив зауваження, що перші рядки-звернення є майже дослівним переспівом цілком земних зворотів «Слова о полку Ігоревім»: «Одинъ братъ, одинъ свѣтъ свѣтлыи — ты, Игорю». В. Кендзерський (1875) так і переспівує: «Єдиний брате, Єдиний світе ясний — Ти, Ігоре». Тлумачення «світ ясний» трапляється в перекладах «Слова» і пізніше, а звертання «брат» негайно викликає паралелі з шевченковим «світом-братом». Приблизно в той самий час Шевченко працює над «Словом о полку», тому неодмінно мав перед очима ці рядки.
Так хто ж є адресатом звернення Шевченка? Що мається на увазі під вольним, несповитим світом?
