Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Епізод із життя Київської громади. Спогад Є. Чикаленка про редагування словника

 
        * * *
 
        По закриттю в Петербурзі 1862 року українського місячника «Основа», що вівся, як відомо, П. Кулішем, М. Костомаровим та Т. Шевченком, до Старої київської громади перейшли разом з іншими матеріали і словарі. З того часу Стара київська громада, через своїх членів філологів, та їх знайомих, що жили по різних кутках України, продовжувала збирання словарного матеріалу з народніх уст і вибирала слова з друкованих етнографічних матеріалів та з старих наших письменників, що писали до 70-их років, поки ще не почалося «кування», тобто вироблення нових слів. З творів пізніших письменників вже не виписували слів, бо словник мав бути чисто народнім, етнографічним, в якому був би зібраний тільки народний словесний капітал, коли так можна висловитися. З членів Громади, фахових філологів і признаних знавців мови, склалася словарна комісія, яка, збираючись раз на тиждень, провіряла зібраний матеріал, систематизувала його і т. д.
        Року 1900, коли я вступив у Київську стару громаду, матеріал той вже був майже ввесь переписаний з карточок у зшитки. Роботу цю під доглядом Науменка зробив спеціально до того запрошений Є. К. Тимченко, учений, хоч і не дипломований філолог, який вступив потім до університету, вже будучи немолодим, а по скінченні філологічного факультету в Києві 1910 року, дістав посаду учителя гімназії у Варшаві. Зайнятий тоді службою в бібліотеці та підготуванням до матури, він не поспішався з громадським словником, а до того він ще перевертав його з української мови на московську і потім видав свій словник московсько-український з додачею багатьох слів галицьких і викованих нашими новішими письменниками. А тим часом Петербурзька Академія наук оголосила конкурс на український словар за фонд, внесений М. Костомаровим в сумі 4-х тисяч рублів, зібраних колись редакцією місячника «Основа», то треба було поспіти з словником на термін; хоч була певність, що нікому іншому тої премії не видадуть, бо одній особі за короткий час тяжко скласти відповідний умовам Костомарова та Академії словник. Треба було шукати якогось незайнятого службою фахівця, який зредагував би готовий вже словник і, відповідно вимогам Академії, поставив коло кожного слова дату і приклад вживання, бо в громадськім матеріалі не до всіх слів це було зроблено. Науменко пропонував поділити цю працю між фаховими членами Громади і сам взявся за перші літери. Я напосідався, щоб за цю роботу Громада платила, а потім з академічної премії покриються видатки за працю, друк і т. д. Але Науменко, як педантичний «безсребренник», не хотів брати платні за громадську роботу, а інші фахівці, обтяжені працею на хліб насущний, не бралися робити дурно, хоч і не казали того, а відмовлялися ріжними причинами; таким чином словарна праця не посувалася наперед. Але якось з Чернігова приїхав колишній київський громадянин, учитель гімназії, а в той час чернігівський земський статистик, О. О. Русов і, довідавшись про справу з словником, пораяв запросити на цю працю Б. Грінченка, бувшого тоді секретарем чернігівського земства. Грінченко вже тоді відомий був як письменник, що писав під псевдонімом В. Чайченко в галицьких виданнях; як редактор «Етнографічних матеріалів», що видавало чернігівське земство; як видавець книжечок для народу на фонди заможного селянина Череватенка і як знавець української мови, хоч не був дипломованим філологом, а мав звання тільки народного учителя. Оця остання обставина дуже «шокирувала», коли можна так сказати, наших патентованих філологів, і вони вперто не згоджувалися передати редагування громадського словника самоукові. Але Русов листами з Чернігова, а Лисенко, я та інші члени Громади не філологи, напосідалися запросити Грінченка. Ми мотивували це тим, що час минає, наближається строк конкурсу Академії, а словник наш не посувається наперед. Науменко відповідав, що академік Шахматов знає про наш словник, покладає тільки на нього надії, і коли він не поспіє на строк, то конкурс відсунуть надалі, поки не буде готовий наш словник, а тим часом він та, певне, ще хтось з наших філологів, от як К. Михальчук та інші, літом на феріях зроблять всю роботу. Але Михальчук слабував; з інших філологів теж ніхто не брався, бо кожний хотів літом відпочити, а сам Науменко теж мало зробив, бо на ньому ще лежало редагування «Київської старини», то минуло літо, а словарна робота стояла. Після канікул ми гарячіше почали на зібраннях Громади напосідатись, щоб закликати якогось фахівця для редагування словника, коли Грінченко вважається неприємлемим. Але ніхто не находився, бо нікому не хотілося кидати постійної державної служби, хоч і для платної роботи, але такої, що тягтиметься не довше одного року. Нарешті Науменко згодився на Грінченка, а за ним і більшість членів Громади, хоч дехто й казав, що Русов так настирливо радить Грінченка, аби збутись його з Чернігівської громади, в якій він гнітить всіх членів, а так само і всіх своїх підвладних у земстві. На це ми відповідали, що недоконче ж треба Грінченка приймати в нашу Громаду, а ми його запрошуємо тільки для певної роботи і єсть певність, що він, як працьовитий і педантично чесний чоловік, виконає її не за страх, а за совість, а щодо його знання української мови, то хоч він не дипломований філолог, й сумнівів не може бути для того, хто знайомий з його працями. Науменко завважив, що про вступ Грінченка до нашої Громади і мови не може бути, не через те тільки, що Грінченко має репутацію «невживчивого» чоловіка, а через те, що з досвіду з Тимченком Громада упевнилася, як незручно, коли наймана нею для спеціальної функції людина разом з тим є й членом Громади. На тому й порішили, і для переговорів з Грінченком вибрали комісію з трьох: Беренштама, Трегубова та мене, асигнувавши на оплату праці Грінченка по сто рублів на місяць, тобто середню тоді платню інтелігентній людині і яку Грінченко діставав як секретар земства. Беренштам написав до Русова про згоду Громади запросити Грінченка і просив повідомити про це його, а я написав до Грінченка та Шрага. Останній незабаром приїхав по справах до київської судової палати як адвокат, що він робив частенько. Він виявив радість, що нарешті словник рушить з місця, бо опиниться в руках незвичайно працьовитої людини і безспорного знавця української мови. А коли я йому розказав про неохоту наших громадян прийняти Грінченка в число своїх членів, то він цілком це одобрив, бо, за його словами, Грінченко справді людина тяжка і трудна в громадськім житті, а зате, як окремий робітник-одинак, не має собі тепер рівного.
        Через якийсь час приїхав і Грінченко і спинився у мене, бо ми з ним були знайомі ще з Харкова та й недавно поновили знайомство, коли я їздив до Чернігова побачитись з К.-Карим, що тоді там з трупою грав, і таки мені хотілося познайомитись з чернігівськими громадянами. Грінченко був середнього зросту, міцно збудований, з ясно-сірими очима; своєю бородою та всім обличчям він дуже нагадував образ гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.
        Коли почалися переговори Грінченка з словарною комісією, то матеріальна сторона не викликала ніяких суперечок, він тільки завважив, що за рік, як гадає Громада, він певне не встигне скінчити словника, а тому треба мати на увазі, що праця затягнеться ще на місяць чи два, але у всякому разі мусить скінчитися до конкурсу. Але на заголовкові словника мало не розбилися наші переговори. Я вже казав, що Науменко зредагував перші літери словника, а тому ми стояли на тому, що поряд з Грінченком на заголовку стоятиме й ім’я Науменка. Грінченко напосідався на тому, що він сам зредагує всі літери, аби на заголовку стояло тільки одно його прізвище. Нам хотілося, щоб на словнику стояло і ім’я Науменка, бо він поклав на нього багато праці, і справедливість вимагає моральної заплати за ту його безкорисну роботу протягом багатьох років. Грінченко на це відповідав, що це все можна зазначити в передмові і в ній віддати заслужене Науменкові, але ми твердо стояли на тому, щоб ім’я Науменка стояло і на заголовку словника як одного з редакторів, отже Грінченко на це не згоджувався. А коли гарячий Беренштам рішуче сказав, що він на цю умову Грінченка не піде, а якщо ми згодимося, то він вийде з комісії, тоді Грінченко згодився, але вимагав, щоб прізвища редакторів стояли не в порядку редагування літер, а в азбучному, тобто, щоб спереду стояло його, Грінченка, прізвище. Ця дрібничковість обурила вже й мене, не кажучи про Беренштама, але Трегубов умовив нас згодитися, кажучи, що Науменко на перше місце раз у раз ставить справу, а не свою особу, а тому для нього це не має значення. На тому ми й скінчили переговори і написали проект договору, який мала ратифікувати Громада.
        Коли на зібранні Громади Науменко довідався про подробиці переговорів з Грінченком, про які докладав Беренштам, то рішуче заявив, що нехай на заголовку словника стоїть одно прізвище Грінченка. Скільки ми не умовляли його, але він твердо стояв на своєму і напосівся на тому, щоб відповідно змінити договір, навіть сам його зредагував. Ми, члени комісії, підписавши його, послали в Чернігів Грінченкові, який, очевидно, і не сподівався такої радости для себе — тепер на вічні часи громадський словник в публіці буде носити назву «Словника Грінченка»; так воно й сталося.
        Незабаром Грінченко оселився в Києві і гаряче взявся за роботу, яку контролювали К. Михальчук та П. Житецький, а комісія відала тільки матеріальну сторону: виплачувала місячну платню Грінченкові, платила його дружині та студентам за вибір слів з джерел, які вимагала використати Академія. Історичний словарик взявся скласти Тимченко, а я, на прохання Грінченка, перевіряв і додавав сільськогосподарські та ботанічні слова і давав до них пояснення. Грінченко ставився до мене дуже добре, може тому, що завдяки, головним чином, моїм заходам та напосіданням він дістав цю милу його серцеві роботу. Він часто бував у мене і тим робив мені велику приємність, бо в приватнім житті він був надзвичайно милою людиною — розумний, освічений, такий активний українець, яких тоді ще мало було на Україні. Дружина його, родом московка, теж була щирою українкою і писала під псевдонімом М. Загірня дуже добрі книжечки для народу; дочка їх, Настя, вихована була справжньою українкою. Він часом літом, роблячи собі перерви в роботі, приїздив на відпочинок до нас у Кононівку на пару днів, а дочка його гостювала й по місяцю. Найближче Грінченко зійшовся з членами видавництва «Вік», особливо з С. Ол. Єфремовим.
        Коли члени видавництва «Вік»: С. Єфремов, В. Дурдуківський та В. Страшкевич були прийняті в члени Старої громади, то їм дуже хотілося провести туди й Грінченка. Я теж нічого не мав проти того, хоч мене ніколи не покидало оте вражіння, яке він зробив на мене на переговорах з словарною комісією. Особливо клопотався за прийняття Грінченка в Громаду експансивний Лисенко. Він часто на зборах Громади підіймав про це мову, але співчуття мало в кому знаходив, а дипломатичний Науменко поясняв йому, що поки Грінченко не скінчить словника, про це й мови не може бути. Але Лисенко, як страшенний забудько, до незвичайности розсіяний, все забував про це і, зустрівшись з Грінченком, раз у раз починав з ним на цю тему розмову:
        — От вам треба б вступити до нас в Громаду. Або:
        — Чому ви не вступаєте в нашу Громаду?
        Це страшенно іритувало Грінченка; він знав, що багато громадян, а особливо Науменко, не хочуть його прийняти, самому ж йому тоді дуже хотілось стати членом статечної поважної Старої громади. Одного разу, коли Лисенко по своїй розсіяності запитав, чому він не хоче вступити в Стару громаду, Грінченко, певне думаючи, що Лисенко умисне хоче його подратувати, вискочив із рівноваги і з серцем вигукнув:
        — Не чіпляйтесь до мене з своєю Громадою! Ви самі добре знаєте, що мене там не хочуть, а строїте з себе наївну інститутку!
        Засоромлений Лисенко, хоч який був забудько, але з того часу пам’ятав, що Грінченка про це питати не слід.


        Громадський словник під редакцією Грінченка. Чикаленко Є. Х. Зібрання творів в 7 т. — К., 2003. — Т. 1. Спогади. — С. 236-241.
 
Tags: Матеріали
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments