Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Похорон, стор. 1]
 
 
Похорони ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
 
                Як умру, то поховайте
                Мене на могилі
                Серед степу широкого
                На Вкраїні милій:
                Щоб лани широкополі,
                І Дніпро, і кручі
                Було видно, було чути,
                Як реве ревучий...
                Т. Шевченко
 
 
І
 
        Першу звістку про смерть Тараса Григоровича подав Михайлу Лазаревському слуга його 1289. Під вечер того ж дня тіло усопшого, після панахиди, найближчі приятелі його перенесли в академічну церков: а кватера його була замкнена і запечатана.
        Після виносу тіла українці, які були на виносі, зібралися до Лазаревського 1290 на пораду: як і чим ушанувати навіки ймення найкращого сина заплаканої Матері, — того сина, що своїми словами-сльозами, своїми стражданнями великими розбудив сонних дітей України-Русі. Зараз же прирадили: 1) тіло помершого перевезти на Україну, щоб виконати поетичний заповіт його; 2) спорудити йому пам’ятник; 3) заснувати народну школу його імені; 4) утримувати одного чи двох Шевченкових стипендистів в університетах на Україні (Київ, Харків і Одеса) і в Академії художеств; 5) видати в найліпшому виді його твори; 6) призначити премію за ліпшу життєпись його, мовою українською і за ліпший розгляд критичний творів його; 7) видавати народні учебники по різним наукам; 8) запомагати його кревнякам і 9) кому-будь з близьких приятелів його щороку провідувати могилу його на Україні 1291.
        Невідомо, з якої причини в петербурзьких часописах не було надруковано звичайної оповістки скорботної про смерть Шевченка 1292: а проте на другий день смерті його зранку почали приходити і приїздити до академічної церкви українці і не українці, щоб поклонитися померлому.
        Тіло небіжчика покоїлося в труні, оббитій білим златоглавом. Труна стояла перед амвоном на чорному катафальку. Червоні занавіски на церковних вікнах, проти котрого стояла труна, були поспускані: червоновате світло з них спадало на спокійне лице небіжчика. На мертвому лиці, — каже М. Л[єск]ов 1293, лежала печать тих дум благородних, що не покидали ніколи Шевченка живого.
        В головах небіжчика дяк академічної церкви читав дуже повагом і тихо псалтир. Свіжі квітки на труну привезла першою з українців Наталя Суханова-Подколзіна 1294. Треба сказати, що з нею за останній час Шевченко ворогував. (Про причину того ворогування я розповів в нарисі «Тарас Шевченко під час перебування в Петербурзі до подорожі на Україну»). Але у душах благородних смерть нівечить найзапекліше ворогування.




Верещагін Василь. Шевченко на смертному одрі. 1861.

 
 
 

        1289 Литер[атурное] наследие... — С. 123.
        1290 Основа. — 1861. — Кн. VI. — С. 13.
        1291 Відомо, що з оцих постанов небагато досі справлено. Тіло перевезено, а далі?.. Є між постановами такі, що справити їх не дає уряд: наприклад, § 2 і 3. Мені відомо, що кілька разів були заходи організувати школи імені Шевченка. Р. 1881 в день Шевченкової смерті 12 радних київської думи (Ради міської) вдавалися в думу з петицією, щоб одну з київських елементарних шкіл назвати школою Шевченка. Дума, кермована своїм президентом Ейсманом, користуючись смутними подіями 1 березіля (замордування царя), не дала згоди на просьбу петиціонерів. Здається, того ж року хрестяни рідної Шевченкової Кирилівки зложили громадський присуд організувати в сьому селі школу імені поета: уряд не дав на те дозволу, а куратор київського округа Голубцов, довідавшись, що кирилівців умовляв на те шкільний інспектор Самчевський, прогнав його з посади. Р. 1892 інші три українці заходилися власним коштом організувати в селі Моринцях школу садівництва і убезпечити її капіталом 8 000 карб., але з умовою, щоб школа була з назвою імені Шевченка і науку викладано в школі мовою українською. І тут не поталанило. Відомо, знов, що, здається р. 1882, була просьба до уряду, щоб дозволив збирати гроші на пам’ятник Шевченкові: звісно, дозволу не дано... Але ж на те, щоб виконати § 4 і 5, дозволу не треба питати: а що до § 6 і 7, дак відомо, царським указом 18 мая р. 1876 заборонено в Росії друкувати мовою українською усе, опріч «произведений изящной словесности».
       
        1292 Русск[ая] стар[ина]. — 1885. — Кн. VI. — С. 26.
        1293 Русск[ая] речь. — 1861. — № 19 і 20. [Лєсков М. С.Ред.].
        1294 Кобзарь. — 1876. — Т. І. — Споминки Полонського.





Попередня                 Наступна
 
Tags: 1861, Кониський
Subscribe

Recent Posts from This Community

  • Незнайдений автограф

    Відомий вірш «На незабудь Штернбергові» в останньому зібранні творів Шевченка вміщено у розділі «Dubia», тобто серед сумнівних творів. Поїдеш…

  • Портрет Шевченка на полі з рису

    Селекціонери з Інституту рису НААН України виростили на полі в Херсонській області гігантський портрет Тараса Шевченка. Площа портрета складає…

  • Про могилу матері поета

    На цікаве питання навела tin_tina. Чому так сталося, що мати Тараса Шевченка «поховали [...] як вона й заповідала, біля хати в саду.…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments