Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 30]
 
 
XV
 
        На Різдвяних святах Шевченко знехтував пораду і лікаря, і своїх приятелів. Мабуть, на те спокусив його Якушкін (відомий етнограф великоруський), бо у вівторок увечері вони вкупі прийшли до Костомарова. «Обидва вони були страшенно п’яні, найпаче Якушкін, — каже Костомарів 1276. — Шевченко все-таки тримався ліпше». Покликавши поета осторонь, Костомарів, говорячи, що у його багацько гостей зібралося, висловив йому, що про його простатимуть недобру славу. «Се було, — каже Костомарів, — вперш і востаннє, що я бачив Шевченка цілком п’яного. Може, спричинилася тому та сердечна трагедія, що незадовго перед тим сталася» (сватання до Ликерії). Оцей вихід і випивання і звалили Шевченка з ніг!.. Мабуть, чи не був се останній його вихід, останнє його випивання!
        «Небавом після того вечора, — додає Костомарів, — Шевченко занедужав». А сам Тарас у листі до Варфоломея писав 1277: «Погано я зустрів оцей Новий рік! Другий тиждень не виходжу з хати, чхаю та кашляю, аж обісіло».
        Ще виразніше знати недуг його з того, що другого січня він не спроможен був піти до Білозерського. Редактор «Основи» писав до його: «Усі ми дуже жалковали, що ви недужі, але сподіваємося, що при доброму бажанні ви переможете, трохи себе і не позбавите нас радощів бачити вас серед «Основ’ян» яко первоначальника загального нашого діла, себто організації видання «Основи».
        З сієї коротенької записочки можна гадати, що Білозерський тоді ще не надавав великої ваги Тарасовому недугу, і сам Тарас не думав, що хороба його небезпечна і що смерть не за горами, а за плечима. 4 і 12 січня писав він до Ткаченка 1278. Довідавшись, що Витовська вже заручена за другого, поет не кидає властивого йому сердешного гумору і надії навесні поїхати на Україну. «Щоб тебе курка вбрикнула з твоєю кирпатенькою чорнобривкою, тільки роздратовав мене. Я весною заїду до тебе, то як не знайдеш мені другу кирпу, то я тебе попомну», — жартує поет 4 січня, а 12 знов наказує Ткаченкові: «Гляди: о кирпі не забудь. Я весною прибуду до тебе».
        Досі ні лікар, ні хто-небудь з приятелів не відважувалися сказати Тарасові по правді, на який недуг він хорує. Тепер же, коли виразно стало знати, що недуг розвивається дуже швидко, годі було мовчати. Повідали йому, що у його водяна хороба і що він повинен залишити ром і взагалі покинути пити. Він послухався, перестав пити і згодився лічитися і слухати лікарської поради 1279. На жаль і на лихо, — запізно вже було.
        Одначе надія на поліпшання і тепер не покидає Шевченка. 22 січня, пишучи до Варфоломея, щоб швидше доводив до краю справу з купівлею землі біля Канева, він просить зараз написати до його, «щоб я знав, що з собою робити, чи їхати мені весною в Канев, чи ні?». 29 січня він знов пише до Варфоломея: «Кінчай швидше в Каневі (з землею) та напиши, щоб я знав, що з собою робити весною». Сумними словами скінчив Тарас коротенький і останній вже лист до Варфоломея 29 січня: «Прощай! Утомився! Неначе копу жита за одним заходом змолотив» 1280.
        З того дня цілих два тижні не бачимо ми ні віршів, ні листів Тарасових до кого-будь. Лишень 14 лютого пише він свої останні вірші: «Чи не покинуть нам, небого...», та й-то не спроможен був довести їх до краю, а спинився на 36 рядку.
        Знайомі почали частіш провідувати його. Між іншими провідав його Н. Л-ов 1281. Шевченко не спроможен був зійти по сходах в нижню свою світличку і приймав провідані в в антресолях. «Пропадаю, — мовив він до свого гостя, — бачте, яка з мене ледащиця стала».
        В усій істоті недужого було щось дійсно жахливо-хоробливе, але не було жодної ознаки близької смерті. Тарас бідкався, що йому тяжко болять груди і дихавиця вельми його мучить:
        «Пропаду, — мовив він, прийнявши мікстуру, і кинув ложку на стіл — Та годі про мене: кажіть, що доброго на Україні?» 1282
        Звістки і бесіда про Україну трохи заспокоїли недужого і підбадьорили йому дух. Збентеженість повагом переходила в почуття тієї живої та гарячої любові до рідного краю, якої була така сила-силенна в великому і благородному серці великого страдальника за Україну. На столі перед ним лежало дві купки його «Букваря». Бесіда перейшла на народну освіту, на книжку. Тарас висловив наведений вже вгорі осуд граматки Строніна і почав розпитувати про шляхи на Україну та про залізницю, що почали споруджати з Петербурга до Варшави.
        «Не доїдеш на тих клятих «перекладных», а їхати треба, — мовив він, — бо коли зістануся тут, так пропаду».
 
 
 

        1276 Русск[ая] стар[ина]. — 1880. — Кн. III. — С. 606.
        1277 Правда. — 1875. — [С. 971]. — [Лист від 22 січ. 1861 р.].
        1278 Древн[яя] и новая Россия. — 1875. — Ч. 6. — С. 196.
        1279 Русск[ая] стар[ина]. — 1885. — Кн. VI. — С. 626. Мордовцев Д. Исторические поминки по Н. И. Костомарову].
        1260 Правда. — 1875. — С. 971 — 972.
        1281 Лєсков М. С — Ред.
        1282 Русск[ая] речь. — 1861. — № 19 — 20.






Попередня                 Наступна
 
Tags: 1860, 1861, Будьмо, Кониський, Ликерія
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments