Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 27]
 
 
XIII
 
        В отакому тяжкому становищі матеріальному і духовоморальному Шевченко і почав «заливати» свої болі: почав пити і уживати рому, як каже Костомарів, «в богатырских размерах» 1256. Небавом стало знати лихі ознаки того недугу, що загнав Шевченка в могилу. Звісно, не сама лишень Ликерія, не ром, а все попереднє життя, почавши з квітня р. 1847, сплодили той недуг! Ликерія, як я й казав, та випивання не в міру було тільки тієї краплею, що переповнили чашу, тим вітром, що звалив дуба, у якого черва хоч і поточила корень, але, річ певна, при ліпших умовах він простояв би ще, може, багато років.
        Небіжчик Федір Черненко розповідав мені, що вже під кінець вересня і з самого початку жовтня, провідуючи Шевченка, не можна було йому не помітити, що поет вельми хворий. Сам Шевченко не любив розповідати про сей недуг, взагалі не любив він свого суму і лиха розносить по чужих хатах. Навпаки, яко людина згуртована, він пильнував ховати від людей своє горе, не давати помітити свою недугу.
        Тим-то він, часом через силу і зовсім необережно, виходив і в театр, і до знайомих. Костомарів бачив його в жовтні в театрі на представленні «Вільгельма Телля». Шевченко, каже Костомарів 1257, дуже любив сю оперу. Гра і співи Тамберліка і де Бассіні переймали його просто дитячим захватом. Захват свій він висловлював, по-українськи, говорячи: «Матері його сто копанок чортів, як же славно!»
        Костомарів ціле літо був в поїздках і, вернувшись до столиці, почув, що Шевченко заходжується женитися. Не відаючи, що поет вже розцурався з своєю молодою, він спитав його: «Чи правда, Тарасе! що ти женишся?»
        — Мабуть, оженюся тоді, як і ти, — відповів йому Тарас. — Коли ж твоє весілля?
        — Тоді, мабуть, коли і твоє! Не женитися нам з тобою: до смерті зістанемся бурлаками» 1258.
        З того вечора Шевченко почав провідувати історика щовівторка, але ніколи нічого не говорив про свої заміри одружитися і про свої невдачі. Провідував він і Білозерських, де завжди був гостем бажаним. Афанасьєв-Чужбинський кілька разів стрівав його у Білозерських. Але ж, кажу я, про свій недуг нікому він тоді ще не хвалився.
        Небавом у Лазаревського зустрівся Тарас 23 листопада 1259 з доктором Барі. Тоді вже недуг, мабуть, вельми прикрутив поета, бо він вдався до Барі за порадою, кажучи, що в грудях йому вельми болить. Сам він гадав, що у його солітер 1260.
        Доктор авскультував його і порадив йому берегтися.
        Перебуваючи в такому лихому становищі, Шевченко і тепер показав, що у його, яко у сущого патріота рідної України дорогої, на першому місці стоїть праця і робота задля свого зневоленого, грабованого і темнотою повитого народу. Народна освіта і тепер не йде у його з думки.
        6 листопада він пише до Чалого, просячи написати «в ім’я Боже, що робиться в наших воскресних школах?» А тим часом береться компонувати шкільний буквар. Пікловання про народну освіту не було чимсь новим у Шевченка. Хоча під той час скрізь по Росії люде інтелігентні взялися до освіти народу, але у Шевченка запопадливе дбання про народну освіту ми бачимо ще з початку р. 1849. Ще тоді він перейнявся певною думкою, що освіта народна єсть перша, велика і найважніша потреба на Україні. Не задовольнивши тієї потреби, не можна дійти до духово-морального і матеріального добробуту. Без освіти і культура річ не можлива. Ще більш переймається він сією думкою, ставши братчиком Кирило-Мефодіївського товариства, яке в головах своєї праці і роботи становило народну освіту. І до останньої години свого віку поет міцно тримався сього погляду і за кілька день до смерті працював у сфері народної освіти.
        Шевченко був глибокий націоналіст український з широкими поглядами на питання національне. Свою національність і її мову він любив більш за все.
        Він вболівав, що на Україні нема доброї школи національної, а така, яка є, «навчить всьому, опріч знання рідної мови» 1261.
 
 
 

        1256 Русская старина. — 1885. — Кн. VI. — С. 661
        1257 Русская старина. — 1880. — Кн. III. — С. 606.
        1258 Кобзарь. — 1876. — Т. II. — С. X.
        1259 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 3.
        1260 Русск[ая] стар[ина]. — 1885. — Кн. VI. — С. 626.
        1261 Поэмы и повести Т. Г. Шевченка. — 1888. — С. 466.






Попередня                 Наступна
 
Tags: 1860, Будьмо, Кониський, Ликерія
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments