Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 23]
 
 
X
 
        Здавалося, що на обрію у Тараса чи певніш — на тій стежці, що вела його, по його думці, до шлюбу з Ликерією, усі хмари розігнав вітер і перешкоди нема.
        «Поберемося ми після Покрови, — писав він до Варфоломея 1232. — Навесні нехай би сестра Ярина перевезлася на наше кишло та й хазяйнувала, а тим часом і я з жінкою приїду, то вона і нам пораду дасть. Бо я і жінка моя, хоч і в неволі, і в роботі зросли, але в простому, сільському ділі нічого не тямимо: то порада сестри Ярини була б до ладу і мені, і Ликерії. Отаке то скоїлося. Несподівано я приїду до тебе в гості з жінкою-сиротою наймичкою. Сказано: коли чоловік чого добре шукає, то й найде. Так і зо мною тепер трапилося. Мені тепер не жаль, що Харитина трошки придурковата».
        В тому ж листі Тарас просить прислати на весілля «сушених карасів десяток, другий або третій, та запеченого дніпрового ляща одного, другого або й третього».
        6 вересня Тарас послав записку до Забілихи, просячи передати через посланця Ликеріїну «мізерію» і паспорт та дякував за «материнские попечения о сироте Ликерии и за внимание» до його. Записку ту написав по-московськи: а се була у його ознака, що він не задоволений з того українця, до якого пише або говорить по-московськи.
        Коли Ликерія поселилася на окремій кватері, Шевченко щодня провідував її, але ніколи не зіставався у неї пізніш як до 9 години вечера»1233. З сього добре знати, як то він пильнував берегти добру славу своєї молодої, і як не добре чинили, не пускаючи Ликерію з ним серед дня до міста!
        Запопадливо піклуючись про Ликерію, Тарас справив їй доброї одежі, подарував їй коралі (добре намисто) і 200 б то карб, срібними грошима 1234. Останній подарунок здається мені не певним.
        Минуло кільки день, ледві чи більше тижня. Ликерія прибігла в Стрільну і сказала, що вона вже розцуралася з Шевченком.
        Що саме спричинилося розцуранню, нестеменно певної відповіді не маємо. Наталка-Полтавка розповідає так: «Тарас, прийшовши до Ликерії, побачив, що у неї в світличці великий безпорядок (гармидер): на столі патьоки води, тут же й гребінець з волоссям ї брудні панчохи, постіль не прибрана, хата не метена. Тарас би то кинувся до неї з кулаками, гукаючи: «Я не хочу такої! Мені не треба такої жінки!» — «І мені не треба такого чоловіка, старий, та поганий!» — відповіла Ликерія і побігла з хати.
        Так розповідала матері пані Кибальчичевої сама б Ликерія. Тарас про се нічого не розповідав, а тільки говорив: «Гидота, погань!» Д. Кибальчич гадає, що головною причиною розцурання були слова Ликерії: «І мені такого чоловіка не треба! старий та поганий!» Вони вразили його, і він побачив тепер тільки вперше, що Ликерія не любить його, а йде за його тільки з вигоди, «Щира душа пойняла була віри лукавій душі, — додає Наталка-Полтавка, — і обманилася в своїй вірі, от і все! просто, ясно і трагічно».
        Що трагічно — се правда, але не так то воно ясно і просто. В душі поета, певна річ, справилася під ту годину велика драма, треба ж, щоб були на те і відповідні причини...
        Щоб за неохайність, коли вона справді була, Тарас кинувся з кулаками на свою молоду... ба! се така вигадка, що проти неї не варто й змагатися.
        Ми маємо вірші, написані Шевченком 14 вересня і присвячені брату Олександра Макарова Миколі «На пам’ять 14 вересня». З самої присвяти я гадаю, що розцурання з Ликерією сталося в той день.
 
                Барвінок цвів і зеленів,
                Слався, розстилався,
                Та недосвіт перед світом
                В садочок укрався.
                Потоптав веселі квіти,
                Побив, поморозив...
                Шкода того барвіночка
                Й недосвіта шкода! 1235
 
        Оце ті вірші.
        Кого поет розумів під барвіночком? Я гадаю, що Ликерію, а може, й себе з нею... А недосвіт? на мою думку, недосвіт — всі оті пащиковання, що ширили про Ликерію. Хоч би й не так необережно їх простали, то все ж якась частина їх дійшла до Тараса.
        Чуючи їх, чуючи навкруги: «Не до пари, не до пари», — він, натурально, бентежився. Певна річ, що його підбивали проти Ликерії і довели до того, що досить було маленької якої іскорки, щоб сталася в душі його велика пожежа!
        Досить було дрібниці, щоб «недосвіт» побив, поморозив, потоптав «веселі квіти».
        «Чудне щось робиться зі мною, — писав поет 18 вересня 1236. — Душі моєї не шкода було для Ликерії, а тепер шкода нитки для неї».
        Неня Наталки Полтавки 1237 бажала розвідати всю правду, через що Шевченко покинув Ликерію, прохала його, щоб прийшов і розказав, як було діло. Чудно, що вона не хотіла зрозуміти, яку рану вона тим самим роз’ятрить в серці поета! Чудно, але жіноча цікавість перемогла делікатність.
        Шевченко згодився — з умовою, щоб при тому була Ликерія і Маркевич.
        Приїхавши до Забілихи, Шевченко мовчки привітався і мовчки похмурий ходив по хаті. Потім промовив: «Нехай увійде». Коли прийшла Ликерія, Тарас положив їй на плече руку і глухим голосом спитав:
        — Скажи правду, чи я коли вільно обходився з тобою?
        — Ні! — тихо відповіла Ликерія.
        — А може, я сказав тобі коли яке незвичайне слово?
        — Ні!
        Тут Тарас, впавши в страшенну лютість, — каже п. Кибальчич, — підняв вгору руки, затупотів ногами і не своїм голосом крикнув: «Так геть же від мене, а то я тебе задушу. Усе верни! До нитки верни! і старих порваних черевиків тобі не подарую».
        «Усі сиділи мовчки, вражені сією сценою. Шевченко пройшов мовчки кілька разів по світлиці: мовчки стис усім руки і, не промовивши ні слова, поїхав додому» 1238.
        Сцена була, знати, занадто важка! Можна тільки дивом дивувати, що неня Наталки-Полтавки була така необачна, що заздалегідь не зрозуміла, що іншої сцени й бути не могло і відважилася викликати її.
        Знаючи хоч трохи людську душу, а тим паче перейнятливу і вразливу душу Тарасову, ради простої гуманності треба було пильнувати, щоб і не згадувати Тарасові про Ликерію, тим паче не сприяти, щоб вони бачилися. Сього не хотіли чи не вміли зрозуміти. Цікавість, кажу вдруге, взяла гору. Але цікавість та, роз’ятривши йому свіжу рану, не була задовольнена. Шевченко, як бачимо з споминок Наталки-Полтавки, не повідав ні слова дійсної причини свого розцурання з Ликерією. Кількома словами розмови з нею він дав тільки науку усім, хто при тому був, що можна було пускати з ним до міста Ликерію, хоч вони і не повінчані. На сю тему тільки й була його розмова. Дорого вона йому обійшлася: та, на жаль, знати з «Споминок» Наталчиних, що і в сьому разі його не зрозуміли, навіть серцем того не вчули...
 
 
 

        1232 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С. 20. [Лист Т. Шевченка до В. Г. Шевченка від 22, 25 серп. 1860 р.].
        1233 Вестник Европы. — Кн. VIII. — 1883. — С. 842.
        1234 Зоря. — 1892. — № 5. — С. 85.
        1235 Кобзарь. — 1876. — Т. І. — С. 363.
        1236 Киев[ская] ст[арина]. — 1885. — Кн. II. — С. 133.
        1237 Зоря. — 1892. — № 5. — С. 85.
        1238 Зоря. — 1892. — № 5. — С. 86.





Коментар

        Ми маємо вірші, написані Шевченком 14 вересня і присвячені брату Олександра Макарова Миколі «На память 14 вересня». З самої присвяти я гадаю, що розцурання з Ликерією сталося в той день. — Ця поезія спершу мала заголовок-посвяту «Ликері на память 14 сентября»; упорядники 12-томного академічного Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка вважають, що ця дата «безсумнівно пов’язана з розривом взаємин між Шевченком і Ликерою, яка грубо образила поета. Це сталося між 9 і 11 вересня 1860 р.» Шевченко Тарас. Повне зібрання творів: У 6 т.: Т. 2. — С. 567.




Попередня                 Наступна
 
Tags: 1860, Кониський, Ликерія
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments