Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 21]
 
 
IX
 
        За два дні після сватання Шевченко написав до Ликеріїного пана Макарова в Аахен такий лист: «Біг в лиці Надежди і Олександри Михайловен помагає мені одружитися з вашою дочкою і сестрою Ликерією. Помагайте ж і ви вкупі з Варварою Яковлевною 1217. Ликерія при купних наших друзях 28 липня сказала мені, що без братнього і батьківського вашого святого слова не дасть мені свого такого ж слова. (Розумна і щира душа!) Вертайте ж швидше до нас та благословіть Ликерію з Тарасом» 1218.
        Ликерія попрохала Кулішиху написати від неї листа до Макарова 1219. Вона казала йому, що їй знайшовся жених і сватає її: «Жених той Тарас Григорович Шевченко, що й ви знаєте, так віддайте мене за його, коли можете зробити мені таке щастя. Та ще прошу: порадьте мені, чи виходити за його, чи ні? Ви більш за мене його знаєте» 1220.
        Приязні відносини Макарова до Шевченка і тон листа Тарасового свідчать нам, що просьба у Макарова згоди і благословення — була ні що більш, як простісенька звичайна ввічливість.
        Вже ж Тарас був цілком певен, що Макаров не відмовить, тим паче, що діло було, так сказати, в переддень знесення крепацтва. І Тарас, і сама Ликерія за такими умовами мали певний і повний привід вважати Ликерію людиною вольною.
        Не такої думки була Забілиха. Раз якось прислав Тарас до неї записку, просячи, щоб вона пустила Ликерію приїхати до його та з ним поїхати в крамниці купити їй дещо на посаг. Пані не пустила, «побоюючись, — як каже її доня, — одвічальності, що спочивала на ній за молоду дівчину». Тоді приїхав прохати сам Шевченко. Мати (Наталки-Полтавки) категорично відказала. Тарас страшенно розгнівався за те і зі злою іронією спитав: «А якби ми були повінчані, то пустили б?»
        «Запевне пустила б, бо яке б тоді право мала я не пускати її!»
        «Не тямлячись від гніву, Шевченко тут же написав відомі вірші: «До Ликерії» — «Моя ти любо! мій ти друже...» Було се 5 серпня» І221.
        Так розповідає пані Кибальчич.
        Гнів Тараса був зовсім справедливий. Не образитися на заборону Ликерії поїхати з ним до міста через те єдине, що вони ще не повінчані, не зміг хоч би хто. Обурена душа поета не могла не промовити:
 
                Не ймуть нам віри без попа,
                Не ймуть вам віри без хреста,
                Раби, невольники недужі:
                Заснули, мов свиня в калюжі
                В своїй неволі.
 
        Кроткий, вольнолюбний поет усіма своїми силами почув в тій забороні і деспотизм невольника над невольниками, і пансько-крепацькі звичаї «темного царства»! Він виразно побачив, яка безодня розділяє Ликерію, по один бік, а по другий панів, навіть ліберальних, навіть тих, що приятелюють з ним!
        Добрим відносинам Шевченка до Забілихи не можна було після тієї заборони не порватися. Шевченко майже перестав їздити в Стрільню. Надежда Мих[айлівна], мабуть, зраділа тому, гадаючи, що Тарас покине Ликерію: бо, признається і пані Кибальчич, «матері дуже хотілося, щоб він відкинувся від Ликерії» 1222.
        Тим часом прийшла відповідь Макарова. «Мій щирий друже Тарасе Григоровичу! — писав він до Шевченка . — Моє благословення і ліпші побажання душі моєї напутствують всякий рух життя вашого. Так буде і щодо Ликерії, дочки моєї. Та інакше воно й не може бути, коли на те ваша і її добра воля. Але перш за все я бажав би, щоб ви були щасливими і спокійними. Тим-то я гадаю, коли річ іде про ціле життя, так треба поміркувати добре і порадитися усім вкупі. Писати про се не зручно. Підождіть мене, я хутко приїду».
        Пишучи до Ликерії, Макаров висловив і їй бажання, щоб вона підождала його приїзду. «А проте, — додав він, — ти маєш повне право по всяк час вийти заміж, і будь певна, що приймеш моє благословення і щирі бажання моєї душі» 1224.
        Відповіді на око здаються добрими, прихильними: але вони не були щирими. І не диво. Ми вже знаємо, який лист до Макарова написала Кулішиха, а Забілиха, пишучи 1225 до його, так штаповала Ликерію: «Вона (Ликерія) завела вечерниці: ми ляжемо спати, я кажу і їй лягати, а вона трошки посидить та й піде і вернеться о 3 годині, розмовляє, співає, регочеться з москалями: ми чуємо те, та вийти не можна нам, бо вона діє се тоді, коли у нас хто ночує. Тарас Григорович через свою заручену давав мені на місяць 26 карб., щоб я дала їй окрему світличку, а я й за сотню не хочу її мати у себе, і хотіла написати вам ще до сватання, щоб ви згодилися, аби я вирядила її в кватеру Карташевської».
        Писав до Макарова в сій справі і Василь Білозерський. На його думку, Шевченко, хоч і свідомий, що зробив помилку, посватавши Ликерію, але самолюбство та упертість не дають йому бачити можливості звернути з тієї дороги, якою він пішов. Потай від самого себе він бажає, щоб сила стороння звела його з певної путі 1226.
        Прийнявши такі звістки, Макаров хоч і написав до Шевченка і до Ликерії відповіді приязні, а проте того ж таки дня 18/30 серпня писав до Забілихи що інше. «Що ви допустили скоїтися! — вболівав він. — Чудно і гріх сказати, але коли б Ликерія віддалась лакеєві, то серце моє не було б так розбите, як тепер, коли я читав листи, що приходили до мене. Не можна сказати, щоб я знав Ликерію, так, як ви, але я давно розгадав її. Який тяжкий час...» 1227.
        Шевченко нічого про сі листи не відав. Не відав він і того, що «Ликерія, — як каже Наталка-Полтавка, — з наївним би-то цинізмом розповідала, що не любить свого жениха, бо він старий і поганий, але йде за його через те, що, кажуть, він багатий» 1228.
 
 
 

        1217 Карташевська, сестра Макарова.
        1218 Чалий, с. 163. [Лист Т. Шевченка до М. Я. Макарова від 30 лип. 1860 р.].
        1219 Ibidem. — С. 164.
        1220 Лист сей в її імені написано мовою московською. Такою ж мовою ведено цілу сю переписку, навіть з Шевченком. Факт цікавий і тим більш чудний і сумний, що Ликерії дорікали за те, що вона цурається рідного слова...
        1221 Зоря. — 1892. — № 5. — С. 84.
        1222 Ibidem.
        1223 Чалий, с. 164. [Лист від М. Я. Макарова від 13/25 серп. 1860 р.].
        1224 Ibidem. — С. 165.
        1225 Чалий, с. 167. Д. Чалий помилився, говорячи, що се лист Білозерської. Зміст показує, що він від Забілихи. [У Чалого — від Н. М. Білозерської, яка за чоловіком — Забіла].
        1226 Чалий, с. 168.
        1227 Зоря. — 1892. — № 5. — [С. 83].
        1228 Ibidem. — С. 84.




Коментар

        Не ймуть нам віри без попа, // Не ймуть нам віри без хреста... — Рядки переставлено. У Т. Шевченка: «Не ймуть нам віри без хреста, // Не ймуть нам віри без попа».








Попередня                 Наступна
 
Tags: 1860, Кониський, Ликерія
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments