IX
За два дні після сватання Шевченко написав до Ликеріїного пана Макарова в Аахен такий лист: «Біг в лиці Надежди і Олександри Михайловен помагає мені одружитися з вашою дочкою і сестрою Ликерією. Помагайте ж і ви вкупі з Варварою Яковлевною 1217. Ликерія при купних наших друзях 28 липня сказала мені, що без братнього і батьківського вашого святого слова не дасть мені свого такого ж слова. (Розумна і щира душа!) Вертайте ж швидше до нас та благословіть Ликерію з Тарасом» 1218.
Ликерія попрохала Кулішиху написати від неї листа до Макарова 1219. Вона казала йому, що їй знайшовся жених і сватає її: «Жених той Тарас Григорович Шевченко, що й ви знаєте, так віддайте мене за його, коли можете зробити мені таке щастя. Та ще прошу: порадьте мені, чи виходити за його, чи ні? Ви більш за мене його знаєте» 1220.
Приязні відносини Макарова до Шевченка і тон листа Тарасового свідчать нам, що просьба у Макарова згоди і благословення — була ні що більш, як простісенька звичайна ввічливість.
Вже ж Тарас був цілком певен, що Макаров не відмовить, тим паче, що діло було, так сказати, в переддень знесення крепацтва. І Тарас, і сама Ликерія за такими умовами мали певний і повний привід вважати Ликерію людиною вольною.
Не такої думки була Забілиха. Раз якось прислав Тарас до неї записку, просячи, щоб вона пустила Ликерію приїхати до його та з ним поїхати в крамниці купити їй дещо на посаг. Пані не пустила, «побоюючись, — як каже її доня, — одвічальності, що спочивала на ній за молоду дівчину». Тоді приїхав прохати сам Шевченко. Мати (Наталки-Полтавки) категорично відказала. Тарас страшенно розгнівався за те і зі злою іронією спитав: «А якби ми були повінчані, то пустили б?»
«Запевне пустила б, бо яке б тоді право мала я не пускати її!»
«Не тямлячись від гніву, Шевченко тут же написав відомі вірші: «До Ликерії» — «Моя ти любо! мій ти друже...» Було се 5 серпня» І221.
Так розповідає пані Кибальчич.
Гнів Тараса був зовсім справедливий. Не образитися на заборону Ликерії поїхати з ним до міста через те єдине, що вони ще не повінчані, не зміг хоч би хто. Обурена душа поета не могла не промовити:
Не ймуть нам віри без попа,
Не ймуть вам віри без хреста,
Раби, невольники недужі:
Заснули, мов свиня в калюжі
В своїй неволі.
Кроткий, вольнолюбний поет усіма своїми силами почув в тій забороні і деспотизм невольника над невольниками, і пансько-крепацькі звичаї «темного царства»! Він виразно побачив, яка безодня розділяє Ликерію, по один бік, а по другий панів, навіть ліберальних, навіть тих, що приятелюють з ним!
Добрим відносинам Шевченка до Забілихи не можна було після тієї заборони не порватися. Шевченко майже перестав їздити в Стрільню. Надежда Мих[айлівна], мабуть, зраділа тому, гадаючи, що Тарас покине Ликерію: бо, признається і пані Кибальчич, «матері дуже хотілося, щоб він відкинувся від Ликерії» 1222.
Тим часом прийшла відповідь Макарова. «Мій щирий друже Тарасе Григоровичу! — писав він до Шевченка . — Моє благословення і ліпші побажання душі моєї напутствують всякий рух життя вашого. Так буде і щодо Ликерії, дочки моєї. Та інакше воно й не може бути, коли на те ваша і її добра воля. Але перш за все я бажав би, щоб ви були щасливими і спокійними. Тим-то я гадаю, коли річ іде про ціле життя, так треба поміркувати добре і порадитися усім вкупі. Писати про се не зручно. Підождіть мене, я хутко приїду».
Пишучи до Ликерії, Макаров висловив і їй бажання, щоб вона підождала його приїзду. «А проте, — додав він, — ти маєш повне право по всяк час вийти заміж, і будь певна, що приймеш моє благословення і щирі бажання моєї душі» 1224.
Відповіді на око здаються добрими, прихильними: але вони не були щирими. І не диво. Ми вже знаємо, який лист до Макарова написала Кулішиха, а Забілиха, пишучи 1225 до його, так штаповала Ликерію: «Вона (Ликерія) завела вечерниці: ми ляжемо спати, я кажу і їй лягати, а вона трошки посидить та й піде і вернеться о 3 годині, розмовляє, співає, регочеться з москалями: ми чуємо те, та вийти не можна нам, бо вона діє се тоді, коли у нас хто ночує. Тарас Григорович через свою заручену давав мені на місяць 26 карб., щоб я дала їй окрему світличку, а я й за сотню не хочу її мати у себе, і хотіла написати вам ще до сватання, щоб ви згодилися, аби я вирядила її в кватеру Карташевської».
Писав до Макарова в сій справі і Василь Білозерський. На його думку, Шевченко, хоч і свідомий, що зробив помилку, посватавши Ликерію, але самолюбство та упертість не дають йому бачити можливості звернути з тієї дороги, якою він пішов. Потай від самого себе він бажає, щоб сила стороння звела його з певної путі 1226.
Прийнявши такі звістки, Макаров хоч і написав до Шевченка і до Ликерії відповіді приязні, а проте того ж таки дня 18/30 серпня писав до Забілихи що інше. «Що ви допустили скоїтися! — вболівав він. — Чудно і гріх сказати, але коли б Ликерія віддалась лакеєві, то серце моє не було б так розбите, як тепер, коли я читав листи, що приходили до мене. Не можна сказати, щоб я знав Ликерію, так, як ви, але я давно розгадав її. Який тяжкий час...» 1227.
Шевченко нічого про сі листи не відав. Не відав він і того, що «Ликерія, — як каже Наталка-Полтавка, — з наївним би-то цинізмом розповідала, що не любить свого жениха, бо він старий і поганий, але йде за його через те, що, кажуть, він багатий» 1228.
1217 Карташевська, сестра Макарова.
1218 Чалий, с. 163. [Лист Т. Шевченка до М. Я. Макарова від 30 лип. 1860 р.].
1219 Ibidem. — С. 164.
1220 Лист сей в її імені написано мовою московською. Такою ж мовою ведено цілу сю переписку, навіть з Шевченком. Факт цікавий і тим більш чудний і сумний, що Ликерії дорікали за те, що вона цурається рідного слова...
1221 Зоря. — 1892. — № 5. — С. 84.
1222 Ibidem.
1223 Чалий, с. 164. [Лист від М. Я. Макарова від 13/25 серп. 1860 р.].
1224 Ibidem. — С. 165.
1225 Чалий, с. 167. Д. Чалий помилився, говорячи, що се лист Білозерської. Зміст показує, що він від Забілихи. [У Чалого — від Н. М. Білозерської, яка за чоловіком — Забіла].
1226 Чалий, с. 168.
1227 Зоря. — 1892. — № 5. — [С. 83].
1228 Ibidem. — С. 84.
Коментар
Не ймуть нам віри без попа, // Не ймуть нам віри без хреста... — Рядки переставлено. У Т. Шевченка: «Не ймуть нам віри без хреста, // Не ймуть нам віри без попа».
Попередня Наступна
