Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 19]
 
 
VIII
 
        Знайомість Шевченка з Ликерією трапилася саме в недобру задля поета годину, коли саме він був всіма сторонами охмарений, зажурений лихими матеріальними і моральними обставинами. Нудьга, самітність, свідомість свого тяжкого розбитого життя і свідомість недугу свого, свідомість, що до його прийшла вже невідкараскана гостя старість, свідомість, що
 
                Минули літа молодії,
                Холодним вітром од надії
                Уже повіяло... Зима...
                Сиди один в холодній хаті...
                Нема з ким тихо розмовляти,
                Ані порадитись... Нема!
                Анікогісенько нема... 1207.
 
        Нарешті, свідомість, глибока і правдива свідомість, що поетові «нема з ким сісти хліба з’їсти». Сума сього всього становить такий тяжкий обух, що одним ментом приголомшує чоловіка. І під таку невимовно скорботну пору у чоловіка часто одна хвилина — рішає все!
        В таку саме хвилину Шевченко стрічає молоду вродливу дівчину, саме йому під смак: сироту, крепачку, «сестру по плоті і крові», стрічає її на тому розпутті, що таких, як вона, дуже легко приводить в ту безодню, з якої виходу довіку вже нема!.. Один мент — і перейнятлива душа поета стає на тому, щоб побратися з Ликерією: звернути її з розпуття на добрий шлях і таким чином придбати й собі такого друга, з яким «хоч і як-небудь на сім світі, а все-таки б якось жилось» 1208. Спекатися «клятої самітності», оженившись «хоча б на чортовій сестрі»: оце стало заданням душі, що була майже цілком повита недутом самітності, недугом розпуки.
        Перейнявшись таким бажанням, годі вже було Тарасові спостерігати духово-моральний образ Ликерії, годі йому було аналізувати її і себе самого! В таких випадках розум спить, а чоловік слухається тільки голосу свого серця, певніше — своїх нервів. І от в липні 27 1209 Тарас сватається до Ликерії. Ликерія згоджується стати з ним у парі.
        Переговоривши з Ликерією (се було на дачі у Стрільні), Тарас зараз же оповів Забілисі, що «кохає» Ликерію і хоче одружитися з нею 1210. Забілиха, почувши від Тараса таку новину, так зумилася, що «їй здавалося, наче стеля упала їй на голову і придавила її»; вона навіть і образилася «і, не тямлячись від горя і здивування, скрикнула: «Боже мій! Що ви задумали, Тарасе Григоровичу! Хіба ви не знаєте, що то таке Ликерія»! Та й заходилася розповідати усе, що знала недоброго про Ликерію, вмовляючи його покинути свій чудний замір».
        Здивовання таке я цілком розумію, але цілком не тямлю, за що вона образилася...? Не згадуватиму, чи вона не спроможна була, чи не хотіла зазирнути на дно Тарасового серця та подивитися, що там тоді діялось? Вона б спостерегла, що замір Тарасів побратися з Ликерією з його погляду був зовсім не чудний. Коли вже ж добре знати було, що Ликерія зовсім не відповідає Тарасові і не може вона стати йому тією дружиною, якої він жадає і якої йому треба, так годилося б ужити найделікатніших і гуманніших заходів, щоб відвернути поета від його заміру, але зробити се так, щоб поетові нігде не защеміло, щоб він, і сам того не помічаючи, впевнився, що Ликерія йому не до пари, і вже щонайперше — не вимовити проти Ликерії ніже єдиного ганебного слова. Останнього вимагала проста людська ввічливість. А Забілиха, не вважаючи на се, і досягла добутків саме супротилежних тому, чого бажала досягти.
        Поради її Тарас, натурально, не послухався: ганьба Ликерії, людини, вибраної їм собі на дружину, натурально, викликала у його гнів, і він відповів:
        «Хоч би і батько мій рідний устав з домовини, то я і його б не послухав».
        В тій пораді, підбитій ганебними оповіданнями про Ликерію, Шевченко зовсім справедливо добачив «панський гонор, що не дав глянути на бідну крепачку, як на таку ж людину, якою єсть і вона сама, гордовита пані» 1211.
 
 
 

        1207 Вірш написано 18 жовт. 1860 р. — після розриву з Ликерією. — Ред.
        1208 Кобзарь. — 1876. — Т. І. — С. 366.
        1209 Чалий, с. 165.
        1210 Зоря. — 1892. — № 5. — [С. 83].
        1211 3оря, Ibidem.[ — С. 83].






Попередня                 Наступна
 
Tags: 1860, Кониський, Ликерія
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments