Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 18]
 
 
        З Тарасового листа до Варфоломея, писаного 25 серпня, знати, що Куліш з Полтави їздив у Корсунь. Варфоломей радився з ним про свою думку взятися до крамарства. Річ очевидна, що в сій справі він рахував більш за все на Тарасову запомогу і гадав крамарство своє розпочати книжками. «Бачу, відповів йому Тарас 1192, що ти з Кулішем аж надто розфантазіровалися. Книгар Кожанчиков сказав мені сьогодні от що (а він се діло добре знає), що «на 3000 готівки і 3000 кредиту в книжній торгівлі можна получить 10% з великим трудом. Мені й самому не подобається твоє сіпачество, та нема де дітись. Бумага (папір) і чай — се інше діло. Напиши мені гарненько, чи багато тобі треба кредиту на се діло?»
        Таким ото чином, коли нарешті виїхали з Петербурга Макаров, а потім і Новицький, Тарас лишився майже одиноким.
        Немов наумисне се сталося тоді саме, коли він запевнився, що з сватання його до Харитини нічого не буде, коли, значить, душа його пойнялася хмарою нудьги і коли саме, більш ніж коли-будь, треба було йому дружньої поради і розваги.
        «Його, — каже Костомаров, — перейняла душогубна туга, яку сплодила самітність і ненормальне становище на вишині слави після 10-літнього заслання, що розлучило його з освіченим миром» 1193.
        Натурально, що туга та і гнала Тараса, може, несвідомо задля його самого, куди-небудь до людей, де б почути хоч рідне слово.
        Недалеко біля Петербурга є село Стрільня, куди виїздять літовати чимало людей з столиці: на літо р. 1860 туди перебралась жінка Куліша і сестра її Надежда Забілиха з родиною. Ще навесні того року Тарасова землячка і знайома дідичка Карташевська, виїздячи за границю, упрохала Надежду Михайловну взяти на літо до себе слугу її, покоївку Ликерію Полусмаківну, крепачку брата Карташевської, дідича Олександра 1194 Макарова.
        Ликерія була українка з Ніжинського повіту. Дівчина молода, літ під 20, сирота. Середнього зросту, кароока, кругловида, рот маленький, уста пишні, коралеві, коса густа, темно-русява, плечі широкі, круглі, постать гарна, стан гнучкий, тонкий. Такою малює її дочка Забілихи Наталка-Полтавка 1195, що, треба додати, не виявляє до Ликерії симпатії. Тургенєв 1196 каже, що Ликерія була «свіжа, молода, трошки необтесана, не вельми гарна, але по-свойому приваблива з прегарною білявою косою і з якоюсь не то гордовитою, не то спокійною постатною фігурою, властивою її національності» 1197. На смак Тургенєва щодо жіночої краси і взагалі на його смак художницький можна сміливо покладатися. Глянувши на портрет Ликерії, перечитавши те, що я виписав угорі, не можна не признати, що Ликерія була доволі гарна і краса її була та саме, що підходила до смаку Шевченкові. До сього треба сказати, що родина Карташевських тішилася з Ликеріїної вроди і не жалковала коштів на дороге і зграбне національне убрання Ликерії 1198. Щодо патрета духово-морального, так Наталка-Полтавка каже, що вона була розумна (трошки вміла читати), хитра, лінива, нечепурна, завжди б ходила невмивана, з брудною шиєю і нечесаними косами, любила красуватися, маніритися, лицятися і «заводила любовні інтриги з лакеями сусід» 1199.
        Не все в оцьому портреті здається мені певним: можна б до його додати ще дещо з невеличкої замітки Лободихи 1200, що писала під прибраною назвою Крапивини 1201, але ж замітку Лободишину я мушу цілком знехтувати і зауважити на неї тільки з недоброго проти Ликерії боку. Мене дивом дивує та відвага, з якою Лободиха надрукувала ту замітку! Замітку занадто образливу задля гідності Ликерії, яко женщини, а для самої Лободихи яко писательки. На превеликий жаль, Лободишина замітка хоч і занадто б’є в очі своєю вигадливістю, а проте д. Чалий без всякої критики завів її до своєї книжки 1202.
        Тим часом коли хоч трохи прирівняти Лободишину замітку до споминок її, надрукованих у «Пчелі» р. 1875, якими д. Чалий доволі користувався, зараз кинеться в очі, що Лободиха надрукувала такі вигадки про Ликерію, яких вона не чула і не могла ні сестра її, ні тим паче сама вона, чути з уст Шевченка.
        Треба сказати, що епізод з Ликерією трапився у Шевченка в другій половині р. 1860, себто рік після того, як Тарас кватерував у Києві у Лободишиної сестри!.. Після сього епізоду Тарас з Петербурга не виїздив, так само, як Стефанія Матвіївна Лободиха до весни р. 1862 не виїздила нікуди з Полтави. Принаймні я, близько приятелюючи з її чоловіком Віктором Лободою, заходив до них кілька разів на щотижня і не пригадую ніже єдиного разу, щоб за увесь час, починаючи з року 1859, до переїзду Лободи р. 1862 в Смоленськ, я не заставав її в господі!
        А коли Шевченко р. 1859 і не відав, що є на світі Ликерія Полусмаківна, то яким же чином можна пойняти віри, що в першій половині серпня р. 1859 він розповідав Лободишиній сестрі у Києві, що він «як чорт в суху вербу був закоханий в ту каторжну дівчину луцьку»? 1203
        Таким чином, усе, що написала Лободиха про Ликерію, треба цілком знехтувати яко добуток власної фантазії Лободишиної.
        В духово-моральному патреті Ликерії, списаному Наталкою-Полтавкою, я не йму віри ні в одну з ознак нечепурності. Ми знаємо, що Шевченко був чистюк: «нечепурна жінка, казав він, і циганові не годиться». А вже ж і він і Тургенєв помітили б, коли б Ликерія ходила такою неохайною невмиванкою з брудною шиєю. Нарешті, як погодила б і Карташевська красу і дороге убрання Ликерії з таким неохайним брудом?
        Що до «лицяння і любовних інтриг з лакеями», то нехай вони й були, бо й Кулішиха в листі до Макарова каже, що Ликерія вітрогонна, але ж се був зовсім натуральний добуток впливу столичної «цивілізації» на темну людину молоду, свідому своєї вродливості й вивезену з села на розпуття столичної деморалізації. Коли Ликерія своїм поводженням не відповідала нашим моральним змаганням, так винувата тому не вона, а ті, хто, любуючи з краси такої покоївки, не жалковали грошей на убрання її, та не дбали, не пильнували про її освіту і виховання моральне. Ликерія була тим, чим була і більшість, коли не всі, крепачки-покоївки, відірвані від родини, завезені на чужину і тут пущені в деморалізований натовп без освіти, без доброго догляду, без певного виховання!
        Взагалі, щодо споминок Наталки-Полтавки мушу я поводитися скептично і брати з них тільки те, що не стоїть суперечно з фактами певними. На се маю такі причини: під час епізоду, про який зараз буде річ, Наталка-Полтавка була вельми малою, на п’ятій весні свого віку, і хоч би яка добра не була у неї пам’ять, то се ваги не має. В даному разі важні спостереження над душевними пружинами і Ликерії, і Шевченка, а сього жодна 4-літня дитина спостерігати і спостерегти не вдатна і не зможе. Більшість своїх споминок Наталка-Полтавка (пані Кибальчич) списала з уст своєї матері, людини геть вже пристаркуватої, людини такого віку, коли пам’ять часом вже не слухається. Тому-то в Наталчиних споминках стрічаємо таке, чого не було і не могло бути. Наприклад, вона каже, що Ликерію Шевченко возив до графині Толстої, що Толстая привітала її дуже приязно і т. д. 1204. Отже, дійсно нічого сього не було та й не могло бути, бо родина Толстих, вернувшись з Виборгу в липні, зараз виїхала за границю 1205, звідкіль вернулася до Петербурга вже тоді, коли Шевченка не було на світі 1206.
        Так от сю Ликерію, коли вона літовала в Стрільні «на дачі», зустрів і познайомився з нею Шевченко.
 
 
 

        1192 Основа. — 1862. — Кн. VI. — С 22.
        1193 Русск[ая] стар[ина]. — 1885. — Кн. VI. — С. 626.
        1194 Ликерія була кріпачкою Миколи Яковича Макарова. — Ред.
        1195 Зоря. — 1892. — № 5. [Наталка-Полтавка (Н. Кибальчич). Споминки про Т. Шевченка].
        1196 Кобзарь. — 1876. [Т. І]. — С. VI.
        1197 Пчела. — 1878. — № 5.
        1198 Пчела. — 1878. — № 2. — С. 31.
        1199 Зоря. — 1892. — № 5. — С. 83.
        1200 Пчела. — 1878. — № 5.
        1201 Крапивіної. — Ред.
        1202 Свод, — С. 171.
        1203 Пчела. — 1878. — № 5.
        1204 Зоря. — 1892. — № 5. — [С. 84].
        1205 Лит[ературное] наслед[ие], с. 117.
        1206 В[естник] Европ[ы]. — 1883. — Кн. VIII. — С. 842.






Попередня                 Наступна
 
Tags: 1860, Кониський, Ликерія
Subscribe

Recent Posts from This Community

  • Незнайдений автограф

    Відомий вірш «На незабудь Штернбергові» в останньому зібранні творів Шевченка вміщено у розділі «Dubia», тобто серед сумнівних творів. Поїдеш…

  • Портрет Шевченка на полі з рису

    Селекціонери з Інституту рису НААН України виростили на полі в Херсонській області гігантський портрет Тараса Шевченка. Площа портрета складає…

  • Про могилу матері поета

    На цікаве питання навела tin_tina. Чому так сталося, що мати Тараса Шевченка «поховали [...] як вона й заповідала, біля хати в саду.…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments