Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 13]
 
 
        Щоб зручніш було читачеві уявити собі думку цензора Бекетова про те, що можна друкувати, а чого ні, наведу ті вірші, тільки з «Катерини», яких Бекетов не дозволив надрукувати. В розділі III після вірша «Поки сльози ллються»:
 
                Отаке то лихо! бачите, дівчата:
                Жартуючи кинув Катрусю москаль,
                Недоля не бачить, з ким їй жартовати,
                А люде хоч бачать, та людям не жаль:
                «Нехай, — кажуть, — гине ледача дитина,
                Коли не зуміла себе шанувать».
                Шануйтеся ж, любі, в недобру годину
                Щоб не довелося москаля шукать.
 
        Далі тамечки ж після вірша «Що мені робить» не дозволено надрукувати:
 
                Сирота собака має свою долю...
                Має добре слово в світі сирота:
                Його б’ють і лають, закують в неволю,
                Та ніхто про матір на сміх не спита.
                А Йвася спитають, зараннє спитають,
                Не дадуть до мови дитині дожить...
                На кого собаки на вулиці лають?
                Хто голий, голодний під тином сидить?
                Хто лобуря водить...? Чорняві байстрята...
                Одна його доля: чорні бровенята,
                Та й тих люде заздрі не дають носить.
 
        Третій недозвіл — се початок IV розділу:
 
                Попід горою яром, долом,
                Мов ті діти високочолі,
                Дуби в Гетьманщині стоять:
                У яру гребля, верби в ряд,
                Ставок під кригою в неволі,
                І ополонка — воду брать...
                Мов покотило червоніє,
                Крізь хмару, — сонце занялось,
                Надувся вітер, як повіє, —
                Нема нічого!.. скрізь біліє...
                Та тільки лісом загуло 1173.
 
        Визволивши «Кобзаря», хоча й вельми покаліченого, з цензурної неволі, треба було поміркувать про кошти на видання.
        В гурті Тарасових приятелів було немало українських богатирів-дуків, от як, напр., Галаган, Тарновський, Сошальський і ін. — таких, що спроможні були на видання «Кобзаря» вийняти кошти з власної кишені так, що кишеня з того не послабшала б і навіть не почула б того. І кожен з них, вдаючи з себе патріота українського, тим самим реально довів би і свій патріотизм і своє пошанування до Кобзаря-генія і до рідного слова. Потребу видання «Кобзаря» всі вони добачали, а проте ні в кого не простяглася рука дати потрібні кошти. Коли б не трапилося щасливої нагоди і запомоги Платона Семеренка, так річ певна — видання «Кобзаря» не минуло б жмикрутських рук столичних книгарів. Коли Шевченко в липні р. 1859 гостював на Україні і був у Платона Семеренка, так останній обіцяв, коли тільки цензура дасть дозвіл, що кошти на «Кобзаря» будуть.
        Пам’ятаючи про сю обіцянку, Шевченко, прийнявши дозвіл цензурний, написав до Олексія Хропаля (управителя Семеренкових дібр в Городищі): «Сьогодні, — писав він, — цензура випустила з своїх пазурів мої безталанні думи, та так, проклята, обчистила, що я ледві пізнав свої діточки. А «издатель» — кацапська душа — половини не дасть того, що я прошу і що мені притьмом треба. З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені 1100 карбованців, а я вам з великою подякою пришлю к новому року екземплярів книги на таку суму, або через рік гроші з невеликим процентом» 1174.
        Семеренко не гаючись 11 грудня післав в Москву до свого комісіонера Пурлевського переслати Шевченкові потрібні йому гроші і того ж дня, повідомляючи про се автора «Кобзаря», додає: «Усі ми часто згадуємо про вас. Ми з вами мало знайомі. Де про що бажав побалакати з вами, та не трапилося зручної нагоди. Ви своїми оповіданнями поетичними так бадьорили мій дух, що я про все забув. Дасть Біг, побачимося і побалакаємо по правді. Адже ви за правду не гніватиметеся? На перший раз скажіть мені по правді: з якої причини до мене ви написали листа одною мовою (російською), а до Олексія Івановича Хропаля другою? (українською). Коли таке нелітературне листування, як моє, не втомить вас, так прошу вас і до мене коли-небудь написати» 1175.
 
 
 

        1173 Кобзарь. — 1885. — Т. II. — С. 520 — [52]1. Не тямлю, чому досі оцих заборон не заведено до «Кобзарів», виданих після р. 1885. Тим часом опріч своєї краси, наведені вірші мають велику вагу в поемі і з іншого боку.
        1174 Киевская старина. — 1889. — Кн. II. Лист до О. І. Хропаля від 29 листоп. 1859 р.
        1175 Ibidem.





Коментар

        ...наведу ті вірші, тільки з «Катерини», який Бекетов не дозволив надруковати. — Згадані вилучення стосуються видання першого «Кобзаря» Шевченка 1840 р. й зроблені не Бекетовим, а П. О. Корсаковим (Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — К., 1969. — С. 11 — 20)
        ...Шевченко, прийнявши дозвіл цензурний, написав до Олексія Хропаля... — Йдеться про лист Шевченка до О. І. Хропаля від 29 листопада 1859 р. з Петербурга.




Попередня                 Наступна
 
Tags: 1859, 1860, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments