Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 5]
 
 
III
 
        Не побравшись з Піунівною і розцуравшись з нею, Тарас, переїздячи через Москву, висловив Максимовичці своє бажання одружитися на Україні. Скоро він улаштувався в Петербурзі і скоро заходився коло сердечної своєї думки поїхати на Україну, вкупі з тим займається у його й бажання одружитися. «Якби ви згадали і про те, про що я прохав вас у Москві, — пише він 22 листопада 1858 р. до Максимовички 1126, — та й заходилися гарненько коло сього святого діла, то се було б так! А ви, мабуть, вже й забули мою просьбу: то от я вам нагадаю. Я просив, щоб ви мене оженили. Оженіть, будьте ласкаві, а то, як ви не ожените, то й сам Біг не оженить, так і пропаду бурлакою на чужині».
        Старий Максимович, знати, спочував Тарасовому бажанню. В листі 1 грудня він пише: «А якби Біг поміг нам тебе одружити на Михайловій горі, тото б удрали весілля таке, що аж сині гори Дніпрові здвигнулись би (стенулись) на радощах. Розпочав би я з тобою і ту пляшечку вистоялки, що налита ще року 1808, як мій дядько Ілля Тимковський оженився з Софією Халанською» 1127.
        Не знати, хто був на прикмету у Максимовичів і кого вони гадали сватати за Шевченка: але що така людина була — так се річ цілком певна. Шевченко в листі 25 березіля р. 1859 1128 пише до Максимовички, що він в той день був у Кулішихи і вона показувала йому останній лист до неї від Максимовички, а в тому листі є згадка і про Тарасову просьбу. Дякуючи за те, він додає: «Придибаю таки до вас сього літа, та як Біг та ви поможете, то й одружуся. Якби то так сталося, дуже б добре було. Аж страх обісіло вже бурлаковати». Максимовичка бажала, щоб Тарас прислав свою фотографію, очевидно, на те, щоб показати «їй», але «фотограф збрехав», не приніс фотографії Тарасової, і останній в тому ж таки листі пише: «Нехай (патрет) до другого разу, а тепер скажіть їй, що я лисий і сивовусий, то вона, сердешна, і злякається».
        Перегодом при листі 10 мая поет послав свій патрет, просячи, щоб Максимовичка не показувала його дівчатам, а то вони злякаються: подумають, додає Тарас, «що я гайдамацький батько, та ні одна і не піде заміж за такого паливоду. А тим часом одній найкращій скажіть тихенько, щоб рушники дбала та на свому городі гарбузів не саджала» 1129.
        Хоча в останніх словах, як і в цілому листі, чуємо властивий поетові жарт з самого себе, а проте з сього листа знати, що вже й тоді Шевченко прийшов до думки, висловленої пізніш того в листі до Варфоломея, що дружиною йому не може стати «панська кров», а може бути тільки наймичка-крепачка.
        Яку долю мали оті заходи Максимовички? На се жодної відповіді не маємо. Чи Шевченко не вибрав там собі дівчини до вподоби, чи його не сподобали, чи, може, сій справі пошкодила несподівана пригода, заподіяна лиходійним вчинком черкаського ісправника Табачникова? Певніш останнє.
        З початку листопада р. 1859 Шевченко знов здіймає бесіду про потребу одружитися, але здіймає її вже з Варфоломеєм. В листі до останнього, 2 листопада р. 1859 1130, він питає його: «Чи Хариту не приходив ще ніхто сватать? Якщо ні, то спитай у неї нишком, чи не дала б за мене рушників? Або нехай сестра спитає, се жіноча річ. Оті друковані та недруковані панночки у мене на зубах зав’язли. Нехворощ, та більш нічого».
        Харита, властиво Харитина, була дочкою селянина з крепаків князя Лопухіна Василя Довгополенка, з села Самородні Канівського повіту. Варфоломей Шевченко розповів нам 1131, що жінка його взяла Харитину ще дитиною і вигодувала її. Під час приїзду Тараса в Корсунь їй було 18 літ. «Не можна, — каже він, — сказати, щоб Харитина була красива, але було у неї щось симпатичне, тихий характер, ніжне серце і чиста душа були її красою».
        Трохи не такі звістки дала сама Харитина, коли її розпитувала р. 1849 П. Л. Крамаренківна по моїй просьбі. Вона розповіла, що її на 15 році віку, без її згоди, навіть проти її волі, не питаючи батьків, взяли від них і віддали служити до Варфоломея, що був тоді економом у Лопухіна. Годованкою Варфоломеєвої жінки вона ніколи не була. Вона не хотіла йти служити до Варфоломея, навіть плакала, але на те не вважали 1132.
        Тут бачимо суперечність з Варфоломеєвими споминками і мусимо дати віру словам Харитини: у неї не було найменшого приводу або якого-небудь інтересу говорити неправду. До того ж у Варфоломеєвих споминках взагалі чимало помилок і просто вигадок. Нарешті, я від року 1873 і до самої смерті Варфоломея (1892) знав його особисто, знав добре, і знайомість моя з ним примушує мене дати перевагу словам Харитини. П. Л. Крамаренківна бачила Харитину р. 1894 і писала до мене, що, не вважаючи на свої 53 роки, Харитина говірка, проворна і досі ще гарна, і «коли досі не втратила своєї вроди, то знати, що замолоду вона була дуже гарна» 1133.
 
 
 

        1126 Киев[ская] стар[ина]. — 1885. — Кн. II. — С. 335.
        1127 Чалий, с. 137.
        1128 Киев[ская] стар[ина]. — 1895. — Кн. III. — С. 336.
        1129 Ibidem. — С. 339.
        1130 Правда. — 1875. — [№ 23]. — С. 926.
        1131 Ibidem. — 1876. — С. 67.
        1132 ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 50, зв. — Ред.
        1133 Ibidem. — Арк. 50. — Ред.





Коментар

        ...останній [Шевченко. — Ред.] в тому ж таки листі пише: «Нехай (патрет) до другого разу, а тепер скажіть їй, що я лисий і сивовусий...» — Текст не точний, Шевченко писав: «На сей раз посилаю вам свій патрет, тілько ви його не показуйте моїй молодій, а то злякається».... Фотограф збрехав, не приніс мені портрета. Нехай до другого разу. А на сей раз скажіте їй, що я лисий і сивовусий, то вона, сердешна, і так злякається».




Попередня                 Наступна
 
Tags: 1859, 1860, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments