Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В останні часи свого віку, стор. 3]
 
 
II
 
        Разом з бажанням завести власне кишло на Україні огортає Шевченка друге ще більш палке, загарливе бажання одружитися. Ми вже відаємо, що се бажання цілий вік не покидало його: починаючи змалку, він голубив його, жив їм до останку.
        Відаємо, що потреба життя родинного у Шевченка глибока, зростала вона і міцніла разом з його літами. Ще коли він був, так би мовити, на порозі віку парубочого, коли йому «тринадцятий минав», він сподівався одружитися колись з тією Оксаною, з якою «укупочці собі росли» і «маленькими собі любились» 1114. Але ж вони «малими розійшлись, та вже й не сходились ніколи». Тараса «по волі і неволі носило всюди», а тим часом Оксана, «ота маленька, кучерява, помандровала за москалями та й пропала».
        Відомо, що Шевченко, як був молодим парубком, покохав «любу чорнооку Дуню Гашковську». Кріпацька неволя не дала йому одружитися з нею...
        Року 1843 він покохав доню кирилівського попа Григорія Кошиці, молоденьку Федосію. І вона його кохала: жадали вони побратися, та не було на те волі батьків Федосії.
        З того часу, аж до р. 1854, коли Шевченко «високо, чисто, всім серцем, всею благородною душею покохав паню Ускову» 1115, ми не маємо жодної, хоч трохи певної звістки, щоб він кого-небудь кохав глибоко, серйозно. Правда, у споминках Чужбинського 1116 стріваємо звістки, що першими роками знайомості з ним (виходить, що р. 1844 — 5) Шевченко аж тричі поривався коханням раз до якоїсь молодиці, але ненадовго: «Славна молодичка, — казав він Чужбинському, — здається, й забудеш про неї, а побачишся з нею, так тебе до неї й потягне». Вдруге на короткий час поривався він до якоїсь красуні в Києві, що тоді (1846) причаровувала до себе всіх. Згадує Чужбинський ще про одне поривання Шевченка до якоїсь зарученої вже гарненької селянської панночки, але додає, що всі ті поривання не були серйозні, і він «за увесь час своєї знайомості з Шевченком не помітив, щоб поет хоч раз єдиний був закоханий серйозно: жіноче товариство він любив і поривався, але завжди ненадовго» 1117.
        Останню рису ми спостерігаємо за Шевченком цілий вік його: вдача його в відносинах до жіноцтва — швидко займатися коханням і швидко гаснути. Глибока, палка перейнятливість і тут, як і взагалі, була ознакою його вдачі й темпераменту.
        Ускову він покохав глибоко, але теж ненадовго. В жовтні 1854 «Агата» була задля його «суща Божа благодать», а в квітні р. 1855 «його єдина моральна опора» стає «людиною без життя, порожнечею» і наступає розчарування і край коханню 1118.
        Кохання в Нижньому Новгороді до Піунівни було, може, й палке, глибоке, але протяглося воно у поета, як бачили ми, менш двох місяців.
        Поривання до Довгополенківни і Полусмаківни, як побачимо, не мали в собі й сліду серйозного глибокого кохання. Се була тільки остання іскра, певніш сказати — теплий ще попіл великого, палкого, але змученого і перегорілого вже серця. Останні два сватання його, говорячи правду, були властиво потребою не кохання, а єдине потребою спекатися самітності. Шевченко тямив, що сили його духово-моральні зруйновані, що вони гаснуть, але він не хотів сам собі признатися в тому, сам себе дурив і гадав, що коли він побереться, так спекається того лиха, руїни, якого жодним чином спекатися вже не можна було. Він гадав, що коли чиїсь «плечі молодії», людини молодої, свіжої, бадьорої «підопруть його старі плечі», так дух його, серце, увесь духово-моральний організм його теж помолодіє, набереться свіжості, бадьорості: він, зовсім натурально, жадаючи спочинку і спокою, шукав саме того, чого вже не було в йому самому. Він гадав, що молоде подружжя з свого свіжого серця переллє в його старе серце росу молодості, омолодить його, освіжить! Овва! помилка стара як світ!
 
 
 

        1114 Кобзарь. — Т. І. — С. 235.
        1115 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. III. — С. 612.
        1116 Воспоминання о Шевченке, 1861. — С. 32 — 35.
        1117 Ibidem.
        1118 Киев[ская] ст[арина]. — 1883. — Кн. І. — С. 173.





Коментар

        ...коли йому «тринадцятий минав»... — Тут і далі йдеться про поезії «Мені тринадцятий минало...», «Ми вкупочці колись росли...», де вилито почуття першого юнацького кохання до односельчанки Оксани Коваленко; однак закінчення поезії «Ми вкупочці колись росли...» — про те, що героїня «помандровала за москалями та й пропала...» — стосується не згаданої особи, а типізованого образу знедоленої покритки.
        ...у споминках Чужбинського стріваємо звістки, що першими роками знайомості з ним (виходить, що р. 1844 — 5) Шевченко аж тричі поривався коханням раз до якоїсь молодиці... — Можна здогадатися, що йдеться про Ганну Закревську, молоду дружину поміщика з Березової Рудки Платона Закревського; вже значно пізніше, на засланні, 1848 р., поет присвятив їй поезії «Г. 3.» та «Якби зострілися ми знову...».




Попередня                 Наступна
 
Tags: 1859, Закревська, Кониський, Ликерія, Піунова
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments