Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час останньої подорожі на Україну (червень — вересень 1859), стор. 12]
 
 
        21 липня Тарас посилає листа до Кржижицького, просячи швидше його випустити з арешту. Відповіді не прийшло.
        Сидячи ще в Мошнах, Тарас послав через посланця лист до Максимовича, просячи віддати гонцеві тому речі, що залишив він на Михайловій горі. Максимович 23 липня прислав до його пакунок, скриньку і 50 руб. грошей, пишучи, що то гроші Тарасові, «а останні сам привезу в Мошни» Лист Максимовича прийшов до Тараса вже в Черкаси і, певна річ, хоч трохи розігнав його нудьгу. Варто навести тут початок тої» листа, щоб запевнитися, що про приїзд Добржинського до Максимовича звістка не певна. «Дуже тужимо над вашою пригодою, — писав Максимович, — бо нам перед Іллею (себто до 20 липня) сказав післанець з Пекарів, що вас уже випустили з Мошен і що ви з Пекарів поїхали в Межиріч до пана Парчевського, а вчора сказали, що ви вже аж в Переяславі, бачу, все оце брехня, ви і досі в Мошнах» 1063.
        Нарешті 24 липня прийшов з Києва наказ: привезти туди Шевченка. Того ж дня під вартою соцького повезли його на пароході в Київ.
        Генерал-губернатором у Києві був тоді князь Василь чиков, чоловік не лютий. Він звелів свойому урядникові Андрієвському взяти Шевченка на опит. Шевченко розпо вів те все, що я вгорі подав з його «объяснения». Після опиту Васильчиков покликав до себе Шевченка, говорив з ним і запевнився, що «Шевченко безусловно предан вере своих предков», а вся справа з «богохульством» виникла з непорозуміння тих людей, перед котрими він розмовляв, а може, сприяла тут і ворожнеча за глузування з Козловського. Генерал-губернатор велів визволити Шевченка, дозволивши йому перебувати в Києві скільки треба, і мовив: «Їдьте швидше до столиці, там люди більш розвинені і не чіпляються до дрібниць ради того, щоб вислужитися коштом ближнього» 1064. Д. Чалий чув від Андрієвського, що коли Васильчиков покликав до себе Шевченка, щоб особисто розпитати його про пригоду з ним, так Тарас так перелякався, що, виправдуючись перед князем, плакав 1065.
        Не було б нічого чудного, коли б Тарас справді до сліз перелякався. Знав він добре з тяжкого досвіду, який у нас Habeas corpus! Не трудно було йому злякатися, згадавши пережиті ним десять літ в неволі. Але ж ми відаємо, що навіть в лабетах Дубельта і Орлова, а потім Обручова і Потапова він не лякався. Певніш буде сказати, що сльози його перед Васильчиковим, коли вони були, стають нам певним свідком не переполоху, а того, до якого високого ступня була зруйнована і збентежена уся нервова система у поета, як підупало його здоров’я фізичне.
        Шеф жандарів князь Долгорукий, одержавши з Києва або від князя Васильчикова звістку про пригоду з Шевченком, велів покликати поета, висловити йому сувору догану і остерегти, що коли він не буде дуже обережним, так нехай не нарікає тоді «на нас» за ті добутки, на які заробить.
 
 
 

        1063 Чалий, с. 142 [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 161].
        1064 Чалий, с. 143.
        1065 Чалий, с. 143.





Коментар

        Нарешті 24 липня прийшов з Києва наказ: привезти туди Шевченка. — Це було розпорядження від 20 липня 1859 р. П. Д. Селецького, виконуючого обов’язки київського цивільного губернатора, черкаському земському справникові В. О. Табачникову (Тарас Шевченко: Документи..., с 327).
        Того ж дня під вартою соцького повезли його на пароході в Київ. — До Києва Шевченко їхав кіньми у супроводі соцького, вирушивши 26 липня. Збереглася нотатка: «Драбівка — од Деренковця 5 вер. Данило Сучок — Зеленьки. Ерошевицкий» (ІЛ. — Ф. 1. — № 455); У Зеленьках 27 липня він записав пісню «Ой п’яна я, п’яна». До Києва прибули 30 липня. Уже наступного дня Шевченко був визволений з-під арешту: його взяв на поруки священик Ю. Г. Ботвиновський, добрий приятель давнього знайомого поета художника й фотографа І. В. Гудовського.
        Генерал-губернатором у Києві був тоді князь Васильчиков, чоловік не лютий. Він звелів свойому урядникові Андрієвському взяти Шевченка на опит. — М. Андрієвський, чиновник для особливих доручень при генерал-губернаторі, людина освічена й доброзичлива, дав сприятливий відзив про інцидент і поведінку поета в Києві. Письмове свідчення Шевченка датоване 6 серпня 1859 р. (Тарас Шевченко: Документи. — с. 334 — 336).
        Шеф жандарів князь Долгорукий, одержавши з Києва від князя Васильчикова звістку про пригоду з Шевченком, велів покликати поета, висловити йому сувору догану і остерегти... — І. І. Васильчиков, не надаючи значення інциденту, усе ж додав міркування, що тяжко позначилося на долі поета, перешкодивши його наміру оселитися на Україні: «К сему имею честь присовокупить, что если бы Шевченко пожелал поселиться в здешнем крае, то я полагал бы отклонить его намерение. Водворение его здесь я не почитаю удобным не потому, чтобы он возбуждал опасения прежним его политическим поведением, но по той причине, что он известен здесь, как человек, скомпрометнровавший себя в политическом отношении, поступки его и слова некоторые лица могут истолковывать в ином смысле, придавать им особенное значение и возбуждать на него подозрения к обвинению, подобно описанному выше случаю». (Там же. — С. 339). Справді, під виглядом турботи про поета маємо руйнування всіх його мрій і планів, що, безумовно, наблизило його загибель.




Попередня                 Наступна
 
Tags: 1859, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments