Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час останньої подорожі на Україну (червень — вересень 1859), стор. 10]
 
 
        Д. Чалий, з переказу Максимовича і Марка Андрієвського, що був урядником у генерал-губернатора князя Васильчикова і по наказу останнього брав Шевченка на опит, інакше знов розповів про сю пригоду. Коли Шевченко з своїми товаришами оглядав землю Парчевського, сказано у д. Чалого, до їх підійшов якийсь поляк, убраний у фрак, рукавички, лакові ботики і з рушницею за плечима. Ш[евчен]ко спитав, звідкіль він і чого йому треба. Той по-польськи мовив: «Na polowanie» [На полювання. — Ред.]. Шевченко став кепковати з його убрання і голосно мовив: «Дивись, яка кумедна фігура». Поляк образився і нагадав, що він сам служив становим. «Еге! так ви ще й алтинник!» — мовив, регочучи, Шевченко. Пан той обурився, вернувся в Межирічі і подав донос жандару, але жандар на той донос не звернув уваги. Тоді той поляк послав донос в Черкаси, до ісправника Табачникова, а сей, ворогуючи з жандарем, щоб напакостити йому, а самому вислужитись, звелів приставу Добржинському арештовати Шевченка 1054.
        І тут знов бачимо щось неясне, недокінчене: раз, не названо того панка-доносчика, а друге, не розказано, що таке він написав в доносі, що давало право Табачникову ужити такого гострого заходу, як арешт.
        Мені поталанило у д. В. Т. 1055 перечитати то «объяснение», що дав Шевченко на опиті Андрієвському. Він оповів, що в Київщину прибув на те, щоб побачитися з родичами і придбати собі шматок землі. Знайшовши землю між Каневом і Пекарями в маєтності Парчевського, він з управителем останнього Вольським, взявши землеміра, поїхали обміряти ту землю. В Межирічі приїхали якось між 10 — 13 липня. Ще не скінчили вони роботи, як приїхали туди брат Вольського і з ним кревняк землеміра шляхтич Козловський. Шевченко, побачивши на останньому фрак і білі рукавички, мимоволі став реготати і кпити. Коли ж Козловський образився, він попрохав у його вибачення і покликав до себе під липу випити і закусити. Тут були і два робітники і чули їх розмову, але ледві чи розуміли її, бо розмовляли по-польськії. Козловський зняв бесіду змісту релігійного і вдався в богословські змагання. Щоб спинити таку бесіду, Ш[евчен]ко мовив по-московськи: «Теология без живого Бога не в состоянии (не спроможна) создать даже (навіть) вот такого липового листочка». Козловський замовк, але перегодом знов спитав Ш[евчен]ка, якої він думки про матір Ісуса Христа. Шевченко, замість відповіді, спитав, якої думки пан Козловський про Пречисту Діву.
        Козловський мовчав, а Тарас мовив: «Ми повинні благоговіти перед Матір’ю Того, хто прийняв за людей муки і смерть на хресті». Потім вони розійшлися. Шевченко на другий день поїхав в Городище до Семеренка, де пробув одну добу, і поїхав в Корсунь, потім у Кирилівку, знов в Межирічі, в Пекарі, а звідтіль в Прохорівку 1056 до Максимовича.
        Так розповів Шевченко на опиті. Вже ж пак і у його не все сказано щиро, звісно, на опиті!.. Він мусив де про що промовчати, не сказати подробиць отих «богословських дебатів» і те, що сказав, може, сказав не зовсім так, як було воно насправді. Вже ж не можна на се і дорікати йому, хоча не можна приймати цілком яко правдиве його пояснення.
        Річ очевидна тільки, що була якась розмова, що сталася приводом обвиновачувати його за богохульство. Що то за «богохульство» таке було? Драгоманов 1057 гадав, що Шевченко читав мужикам частини з своєї поеми «Марія» або говорив про неї, а слова його перекрутили яко зневагу на Пречисту Діву! Гадка ся не здається мені відповідною вже через те, що «Марію» Шевченко написав чотири місяці після «полювання» в Межирічах.
        З другого джерела відомо, що жандарський офіцер Грабовський стежив за Шевченком і довідався, ніби поет, як був у Городищі, дак збирав слуг, пив з ними горілку і, показуючи одному листок з дерева, спитав: хто сотворив оцей листок? Той відповів: «Бог». За се Ш[евчен]ко став ганьбити його і вельми «богохульствовати». Таким чином, «богохульство» перейшло вже аж в Городище!
        Одно слово, з усіх звісток, нами наведених, жодної не можна брати як цілком певну. Такої нестеменно певної звістки і не матимемо, доки не будуть оголошені акти урядові про арешт Шевченка, а вони повинні бути в архівах київського губернатора і генерал-губернатора.

        Коли з того, що досі відомо, повибирати ті зернята, які здаються нам певними, так усю пригоду про привід до арешту Шевченка можна уявити собі так.
        На отому обмірюванні землі, на отому «польованню» біля Межирічі і Шевченко, і все товариство, яке там трапилося, добряче випили. Відомо, що напідпитку Тарас не вмів держати язика за зубами, на слово був він нездержливий. Отож коли зайшла не відповідна усім умовам, між людьми підпилими, бесіда про Матір-Діву, так Шевченко не остерігся висловити ті думки про непорочність Марії, які висловив в поезії з сією назвою, був собі безпечен, та й поїхав у Городище, може, й забувши вже про свої «богословські дебати». А тим часом Козловський, роздратований за кепковання з його, щоб помститися, подав донос Табачникову чи сам, чи через кого іншого. По приказу Табачникова Добржинський, довідавшись, де Шевченко, приїхав в Городище. Він тямив, одначе, що арешт Шевченка чи в домі такої людини, як Семеренко, чи в домі його управителя Хропаля про них річ не тільки дуже прикра, а й страховита. Тим-то він і вдався до Хропаля, щоб потайно остерегти його про сподіваний арешт. Вже ж і Семеренко, і Хропаль бажали, щоб сю подію пристав справив не на очах у їх і не в Городищі, я гадаю, що Добржинський, взявши доброго хабаря з Семеренка, порадив їм швидше вирядити Шевченка з Городища. Тоді дали коней Тарасові і він на всю ніч поїхав в Корсунь, а Добржинський за ним назирцем і був певен, що Шевченка він з очей не спустить і що поет не втече його рук. Таким чином, виїзд Шевченка з Городища стався несподівано швидко, і певна річ, що поет пробув у Городищі не більш однієї доби, як він і сказав Андрієвському, а не три доби, як каже д. Чалий.
 
 
 

        1054 Чалий, с. 142.
        1055 В. Тарновського [?]. — Ред.
        1056 Прохорівку. — Ред.
        1057 Ист[орический] вестн[ик]. — [1890. — № 12]. — С. 823.





Коментар

        Мені поталанило у д. В. Т(арновського. — Ред.) перечитати то «объяснение»... — Текст Шевченкового свідчення на допиті в Києві див.: Тарас Шевченко: Документи..., с. 334, 335.
        А тим часом Козловський, роздратований за кепкування з його, щоб помститися, подав донос Табачникову, чи сам, чи через кого іншого. — Це питання досі не з’ясоване: П. Жур доводить, що «нема достатніх підстав вважати Козловського донощиком. Стверджувати це — значить пом’якшувати вину Табачникова, Добржинського і тих, «кому слід» було за завданням земського справника пильно стежити «за діями Шевченка». Поет був заарештований не внаслідок випадкового доносу шляхтича, який по-дурному образився на Шевченка, а в результаті того, що за ним невідступно стежили поліцейські шпики. Саме вони, нацьковані заздалегідь справником і становим, винюхували, випитували про поведінку поета у всіх, хто з ним спілкувався, саме вони й донесли поліції на Шевченка» (Жур П. Третя зустріч, с. 144).
        Вже ж і Семеренко, і Хропаль бажали, щоб сю подію простав справив не на очах у їх... — Це припущення біографа суперечить фактам доброзичливого ставлення названих осіб до поета (добрий прийом у Мліеві, пізніша допомога з видання «Кобзаря» 1860 р.).




Попередня                 Наступна
 
Tags: 1859, Будьмо, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments