Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Інцидент 10 липня 1859 р.

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час останньої подорожі на Україну (червень — вересень 1859), стор. 8]
 
 
        Земля та (лежить вона між Каневом і селом Пекарями) дійсне вельми сподобалася Тарасові. Їздячи оглядати землі, Тарас спізнався з управителем Парчевського — Вольським і умовилися з ним, перш ніж єднатися в ціні, обміряти землю. На обмір призначили 10 липня. Землеміра мусив привезти Вольський. Ранком 10 липня вони і з’їхалися в Межирічі. Але, перш ніж взятися до роботи, річ звичайна, сіли «випили по чарці та перекусили». Тим часом сюди ж таки приїхали польські шляхтичі — брат Вольського, Козловський і інші, приїхали вони нібито польовати, але, я гадаю, що дійсно притягла їх туди цікавість побачити Шевченка, познайомитися з ним. Мисливці розташовалися в холодку під розлогою грушею, запросили до сього гурту Тараса і землеміра і заходилися «полювати» на чарку. Спершу розмова йшла туго, Тарас сидів мовчки і не виявляв своєї дивовижі з Козловського. А дивоватися було з чого: на польовання Козловський приїхав, наче на бал: на йому був фрак, ясні рукавички новенькі, лакировані ботики на ногах. Хоч зараз до вальсу. Чарка, друга «старки» розв’язала язики, і мабуть-таки вона головним чином спричинилася вельми важній, вельми характерній і дуже прикрій пригоді, що знівечила те обмірювання землі, знівечила заходи Тарасові придбати ту землю і самого його примусила покинути Україну і вертати швидше до столиці.
        Жодної звістки не маємо, на чому саме скінчилося обмірювання землі Парчевського. Тільки й відомо нам, що того ж дня Шевченко, вернувшись в Межирічі, написав листи: згаданий вгорі до Лазаревського і до Марковички (останній до нас не дійшов). З листа його до Варфоломея 13 липня знати, що при тому обмірюванні землі Варфоломея не було і що Тарас умовився з Парчевським побачитися у Межирі чах і вже ж ні на що більш, як на те, щоб поєднатися на землю. Одначе Парчевський не приїхав, принаймні Шев ченко його не діждався і поїхав у Канів; там купив «гербового» паперу задля написання акту про землю і, посилаючи папір до Варфоломея, прохав «писати на тому папері, що знаєте і що вам Біг на розум пошле»; се значило, що зміст акту на ту землю він віддавав на волю Варфоломеєві. На листі до Варфоломея не визначено, звідкіль він його писав. Річ певна, що гербового паперу, опріч Канева, ніде було купити, купити його можна було тільки в «казначействі» і то вдень, до вечера. Значить, Тарасові можна було дістати того паперу тільки 11 липня. На мою думку, того ж дня він з Канева рушив в Городище до Семеренка і приїхав туди коли не вночі, так увечері.
        В Городищі закватирував він у Хропаля (Семеренкового управителя). Тут зазнав поет великої до себе поваги. Ква теру йому улаштували з повним комфортом. Обідати кликав до себе Семеренко і сам ходив з ним показувати йому цукроварню, школу і ін. Тарас, оглядуючи школу, так радіє з неї, що кинувся цілувати Семеренка і мовив: «Батьку! чого ти тут наробив!» В обох показалися на очах сльози 1043.
        Д. Чалий оповідає 1044, що Тарас прожив тоді у Городищі три дні і в ті дні по всяк вечір до Хропаля збиралася городищанська інтелігенція, щоб подивитися на рідного поета, послухати його і хоч одним словом перекинутися з ним. Він був веселий, розповідав анекдоти — а на се він був великий майстер! — читав свої твори. Такого читання художницького, розповів нам Хропаль, нікому з нас ні до того, ні після того не доводилося чути. В пам’ять Хропаля найбільш глибоко запало читання віршів «На панщині пшеницю жала». Оці вірші, каже Хропаль 1045, «немов громовина та, бентежили і хвилювали усіх нас, хто слухав, як автор читав їх».
        Оглядаючи Семеренків сад, Шевченко похвалився, мабуть, що купує собі шматок землі, щоб осадити свій хутір, і висловив, що бажав би завести і собі садок. Семеренко обіцяв запомогти йому в сій справі. Запомогти було легко.
        Платон Федорович кохався в рослині, держав добрих садів ників і великий питомник різних дерев і кущів. От він і обіцяв з свого розсадника спорудити Тарасові такий садок, щоб був йому до смаку, не вимагаючи від поета ні клопоту, ні коштів.
        В розмові з Семеренком зайшла якось річ про те, що давно вже нема «Кобзаря» в продажі. Тарас на те мовив, що видавці-кацапи вельми скупі, а у самого його на видання коштів нема. Платон Федорович взявся охоче запомогти поетові в сій справі, а потім дійсно запоміг.
        Раділи городищанці гостюванню у них найліпшого сина України, запевно сподіваючись, що він перебуде у них довший час. Аж ось увечері все перемінилося.
        Хропаль, зайшовши чогось до одного з своїх урядників, де звичайно закватеровував, коли приїздив чого в Городище, становий пристав з Мошен, застав тут, як оповідає д. Ча лий 1046, станового Добржинського. В розмові Хропаль похвалився, що у його ночує Шевченко.
        «Який се Шевченко? Чи не академік 1047?» — спитав Добржинський.
        «Він самий», — відповів Хропаль.
        «От, спасибіг, що похвалилися. Я оце саме прийняв приказ від ісправника Табачникова, щоб доглядати за Шевченком ».
        Звісно, Хропаль, хоч і добре відав про Шевченкову долю, але треба гадати, що «прикультивірованим» нам звичаєм і виду не подав і розпитав в Добржинського, з якої причини Табачников дав такий приказ. Показалося, що то добуток зносин петербурзької поліції з київською, щоб доглядати за Шевченком.
        Д. Чалий 1048, розповідаючи, мабуть, чи не з переказу Хропаля, про те перебування Шевченка в Городищі, додає, що Добржинський зрадів, довідавшись, що Тарас у Семеренка, і мовив ніби сам до себе: «Тепер, знаючи, де Шевченко, я відзначуся перед начальством». І більш би то нічого не сказав. В. останній вечір свого гостювання, вже при заході сонця, Шевченко ніби про щось згадав і прохав Хропаля дати коней йому їхати зараз в- Кирилівку, а потім в Корсунь до Варфоломея. Коней дали, і він зараз же поїхав.
        Тим часом ісправник Табачников, прийнявши якийсь донос на Шевченка, звелів становому Добржинському арештовати його. Становий і арештовав його на Дніпрі.
        Арешт Шевченка факт. Про сей арешт, про причини його і про перебування Шевченка в арешті, спершу в Мошнах, потім у Черкасах, досі написано вельми багато, але певного мало. Щоб хоч трохи підійти ближче до правди, мусимо критично переглянути видатніші звістки про сю подію. Мусимо вернутися аж до того обмірювання землі Парчевського біля Межиріч, де ми бачили вже Шевченка 10 липня в гурті з Вольським, Козловським і іншими.
 
 
 

        1043 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 460 — 462.
        1044 Ibidem.
        1045 Ibidem.
        1046 Ibidem.
        1047 Треба замітити, що Шевченко тоді ще не був академіком. Петербурзька поліція знала його тільки яко «отставного рядового» і писати про його яко про академіка вона не могла.
        1048 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 462.





Коментар

        Землеміра мусив привезти Вольський. — 10 липня «Шевченко приїхав у контору Межиріцького маєтку, де його чекали управляючий Вольський і землемір Іван Іванович Хілінський — літній, 55 років, чоловік, який недавно оселився в цих місцях. ... Землемір взяв з собою двох ... робітників — Тимофія Григоровича Садового і його сина Романа. Приїхали на берег Дніпра біля Пекарів, на гору Мотовилівщину, де Шевченкові сподобалося десятин зо дві землі.... Хілінський з батьком і сином Садовими почали обміряти ділянку.... Не встиг ще Хілінський закінчити свою роботу, як на гору піднявся молодший брат управляючого Вольського Болеслав, а з ним родич Хілінського Козловський — франт — у фраці і білих рукавичках» (Жур П. В. Третя зустріч, с. 132, 133). Шевченко покепкував а недоречного вбрання, тоді, побачивши, що той образився, перепросив його, а за спільним сніданком зав’язалася богословська суперечка. 26 липня 1859 р. штаб-офіцер корпусу жандармів по Київській губернії Л. В. Грибовський (один з тих, хто дістав розпорядження III відділу наглядати за поетом) доносив начальникові III відділу В. А. Долгорукову: «...Между же завязавшимся разговором беседующих, Шевченко, держа в руках сорванный листок с липового дерева, который, показывая полесовщику (Т. Садовому. — Ред.), спросил его, кто создал этот листок? Полесовщик отвечал: «Бог». На этот ответ Шевченко стал бранить полесовщика, произнося страшное богохульство, утверждая, что нет Бога, а Матерь Божию называл покрыткою, признавая только верование в Иисуса Христа и то не как в Бога, а как в человека, умом своим заслужившим вечное между людьми уважение к нему. От богохульства своего Шевченко отрекается, но он действительно произносил вышесказанные слова, будучи в то время в нетрезвом виде...» (Тарас Шевченко: Документи..., с. 331).




Попередня                 Наступна
 
Tags: 1859, Будьмо, Кониський, Фотографії
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments