Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час останньої подорожі на Україну (червень — вересень 1859), стор. 7]
 
 
VI
 
        Про приїзд Тараса в Корсунь 1034 до Варфоломея останній розповів так 1035: «В червні бачу я, щось приїхало до моєї кватери простим возом парокінь.
        На возі сидить хтось з великими сивими вусами. На йому сіре парусинове пальто і літній бриль. Бачу я, той приїзжий минув двері до моєї хати, що були з вулиці, та йде до брами. Я подумав, що то, мабуть, хтось з тих, що шукають собі служби в околицях, одначе серце моє щось неспокійно тьохнуло, і я якось інстинктивно вибіг на вулицю, щоб зустрінути приїжджого. А він тим часом встиг перейти через двір та через другі двері в сіни. Я вернувся, дивлюся — він відчинив двері в хату та й каже до мене: «Ну, познавай же!» Я й не стямився!
        «Батьку ти мій рідний!» — скрикнув я і прожогом кинувся йому на груди. То був Тарас. Ми мовчали та тільки, обнявшись, ридали, мов діти. Вибігла моя жінка та й собі в сльози. В ту годину усі ми ніби оніміли. Так ми стояли, аж доки не прийшов Тарасів фурман і не спитав, що йому робити. Тарас закватеровав у мене на увесь час, доки думав пробути на Україні. «Так, так, братику, — говорив він, — у тебе, у тебе буду я, на всій Україні ніде і ні в кого не буде мені так тепло, як у тебе».
        У мене вже була нагода говорити, що Варфоломей до своїх споминок про Тараса позаводив чимало такого, чого дійсно не було і не могло бути. Тепер знов мушу сказати дещо про непевність Варфоломеєвих споминок. В одному місці навіть д. Чалий глянув на їх скептично і назвав їх «доволі безбарвними». У мене виникає непевність не тільки про приятельство і дружні відносини Тараса до Варфоломея до часу останнього приїзду поета в Корсунь. Якось воно чудно, що за всі 13 літ, з того часу, як Тарас останнім разом перед засланням був в Кирилівці, приятелі і свояки ні разу не перекинулися ніже єдиним словом! Правда, що Тарас не обзивався і до рідних братів, і до сестри, але се могло бути через те, що вони люди темні, неписьменні, крепаки і трудно було сподіватися від них відповіді. Що інше Варфоломей, людина письменна, занадто обачна, занадто спостережлива і метка; чи написати самому до Тараса першим, чи відповісти на його лист, — се не становило про його жодної трудності. Чом же вони не листовалися? Чом Варфоломей за увесь час перебування Тараса в Азії ні разу, ніже єдиною копійкою не запоміг йому? А у його була спромога вислати хоч раз на рік кілька карбованців.
        Оті думки примушували мене вистежити скільки можливо, коли саме Варфоломей спізнався з Тарасом особисто: чи до заслання останнього, чи вже після заслання. Тарасів небіж Прокіп Шевченко казав мені, що дядько спізнавсь з Варфоломеєм особисто лише під час останнього приїзду свого в Кирилівку. Але уважаючи на те, що під той час Прокопові не було ще й 6 літ, я не покладався на його, а з певного джерела (з метрики) довідався, що Тарасів брат Йосип побрався з Варфоломеєвою сестрою Мотрею 28 вересня р. 1841, коли Тарас був у Петербурзі. Значить, особисто він спізнавсь з Варфоломеєм не раніш р. 1843. Але знайомість їх до р. 1859 була тільки знайомість, а до щирого приятельства не доходило тоді у них.
        В споминках Варфоломеєвих бачимо такі очевидні невірності, що дивуємось, як він відважився писати їх і друковати. Сам він каже, що Тарас приїхав до його в кінці червня. Запевне відав Варфоломей, що Тараса арештовано тим разом в половині липня; Тарас після арешту вже не вертався ні до Кирилівки, ні до Корсуня; не вважаючи на се все, Варфоломей каже, що «Тарас під час того приїзду прожив у його в Корсуні місяців зо два або, може, трохи менше»1036.
        Річ певна, що коли б і не трапилася Тарасові та пригода, що не дала йому перебути в Каневському і в Звенигородському повітах більш двох тижнів, то й тоді б він не прожив у Варфоломея двох місяців, бо сього у його і на думці не було. В листі до Лазаревського з Межиріч 10 липня 1859 1037 він писав, що думає виїздити вже в Гирівку (Конотопського повіту, де жила неня Лазаревських). До всього сього не можна мені не зауважити ще й от що: Варфоломей Шевченко служив того часу за управителя чи за оконома у князя Лопухіна, значить, чи хотів, чи не хотів, а мусив орудовати і орудовав крепацькими «душами». Не треба нагадувати, як Тарас дивився на крепацтво, на працю їх на панів і на всяких панських сіпак.
        Отже, чи захотів би він сидіти в Корсуні і щодня бачити, як його свояк і приятель, його названий брат, що й сам був колись крепаком, жене на панщину сотні таких же многострадальних молодиць, як і Ірина Григорівна! Ні! певна річ! на такі добровільні муки Тарас Григорович не пішов би!
        І дійсно, бачимо, що в Корсуні у Варфоломея Тарас пробув тільки ледві кільки день.
        Перебуваючи в Корсуні, Тарас, каже Варфоломей, вставав вельми рано, о 4 годині, і йшов гуляти в лопухинський сад та в парк 1038.
        Сад в Корсуні, перерізаний річкою Россю, з її прегарними гранітовими берегами, з її прозорою водою, порогами і водоспадами, така чарівна місцевість, що не можна було Тарасові-художникові і поетові не надитись туди. Він вибирав в саду затишний куточок, сідав на камені й малював краєвиди до самого обіду... «Здається, — каже Варфоломей 1039, — не минув він ні одного куточка, щоб не змалювати його в своєму альбомі». Я ладен сьому йняти віри, одначе не відаю, кому дістався той альбом, і ніколи не траплялося мені чути, щоб у кого-небудь були Тарасові малюнки з краєвидів корсунського саду.
        Траплялося, каже Варфоломей, що Тарас їздив з ним в поле дивитися на роботу (на косовицю або на жнива) і, їздячи, завжди звертав його увагу на те, щоб якомога більш заводити машин, «щоб більш працювала пара, а менш людські руки» 1040. Я певен, що таких поїздок було вельми, вельми мало. «Їздячи, Тарас інколи розкаже, було, дещо з свого тяжкого життя на засланню, але як розкаже? Почне, скаже кільки коротких, рваних слів та й годі». Він не любив ворушити свого давнього лиха», — так каже Варфоломей. Що Тарас не любив розповідати про своє заслання — річ се відома і певна, і ледві чи розповідав він Варфоломеєві навіть і те, що написав останній в своїх споминках. Факти, подані Варфоломеєм, які він чув би то з уст Тараса, занадто вже сухі і ще більш непевні: хіба ж можна допустити, щоб Тарас розповідав таку нісенітницю, що «його з Петербурга заслали р. 1847 прямо за Арал»?? Дивує мене ще й от що. Небавом по смерті Тараса Варфоломей подав д. Чалому свою переписку з поетом, а д. Чалий надруковав її 1041. Чом же тоді Варфоломей не розповів усього того, що чув від Тараса про його заслання, а заходився згадувати і друковати через 16 років після Тарасової смерті 1042?
        «Тарас любив, — каже Варфоломей, — жити сем’янином». Бачачи родинне життя, він не раз казав Варфоломеєві: чи сподобить то Господь мене завести своє кишло, хатину і жінку та діждати дітей. «Часто ми, — каже Варфоломей, — розмовляли про се діло, і Тарас прохав мене знайти йому місце задля оселі й дівчину. Але дівчина щоб доконче була українкою, проста, не панського роду, сирота і наймичка».
        Не йму я віри, щоб Тарас говорив тоді підкреслені слова: він дійсне писав їх до Варфоломея, але геть пізніш, коли Варфоломей став впевняти його, щоб він побрався з панночкою. (Про се буде річ далі).
        «От, — каже далі Варфоломей, — стали ми з ним їздити і шукати такого місця, «щоб Дніпро був під самим порогом», і небавом знайшли справді чудове місце, над самим Дніпром з невеличким ліском. Ся земелька, десятин, може, зо дві, належала на власність пану Парчевському. Стали ми його єднати, він ні се ні те, рад би й продати, та видко, що чогось мулиться, наче хоче воловодити».
 
 
 

        1034 З Кирилівки до Корсуня верстов 25.
        1035 Правда. — 1876. — [№ 1]. — С. 27.
        1036 Ibidem.
        1037 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 18.
        1038 Про корсунський сад дивись мою статтю в «Зорі» [1862. — № 5] «Подорож в рідні села Шевченка;.
        1039 Правда. — 1876. — [№ 2]. — С. 64.
        1040 Правда. — 1876. — [№ 2]. — С. 64.
        1041 Основа. — 1862. — [Кн. VI. — С. 5 — 25].
        1042 Правда. — 1876. — [№ 2]. — С. 65.





Коментар

        І дійсно, бачимо, що в Корсуні у Варфоломея Тарас пробув тільки ледві кільки день. — Відомі такі дати кількох приїздів Шевченка до Корсуня: 28 червня (того ж дня виїхав у рідні села), між 5 і 8 липня, 11 — 12 липня 1859 р. (Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 282-284).
        Не йму я віри, щоб Тарас говорив тоді підкреслені слова; він дійсне писав їх до Варфоломея, але геть пізніш... — Йдеться про лист Шевченка до В. Г. Шевченка від 2 листопада 1859 р., де поет писав про наймичку Варфоломія Харитину Довгополенко, до якої бажав посвататися, а Варфоломій його відмовляв: «Ще ось що: може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної крепачки». І 7 грудня 1859 р.: «Твоя порада добра. Спасибі тобі. Та тілько забув ось що, а ти це добре знаєш: я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу, та й як же себе поєднать з собачою панською кров’ю. Та й що та панночка одукована робитиме в моїй мужицькій хаті! З нудьги пропаде та й мені укоротить недовгого віку».




Попередня                 Наступна
 
Tags: 1859, Кониський, Фотографії
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments