Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування в Петербурзі (березіль 1858 — червень 1859), стор. 18]
 
 
        Крепацтво — се була та глибочезно і невимовно болюча рана поета, про яку він не спроможен був говорити байдуже, а в змаганнях доходив до патосу. Правда, що він і взагалі коли змагався, так горячився; в горячності його не було ні злоби, ні пихи, був тільки святий огонь почуття правди і справедливості 992. Тільки тоді, коли він помічав, що суперечник його набирається пихи, він тоді змагався причеписто і різко. Тоді він якось систематично вередив своє наболіле серце споминками свого життя гіркого та споминками з крепацтва, тоді він ніби зростав, доходив до патосу, починав імпровізовані, й імпровізація його силою свого чуття і огню нагадувала геніального трагіка Олдріджа 993. В змаганнях він часто висловлювався так гостро, що бесіда його примушувала його розмовників боятися його або затикати уха і втікати. В годину великого хвильовання душі, каже в своїх споминках Яків Полонський 994, він відпихнув би хоч кого хижим проявом своєї загарливої ненависті до всього, що нагадувало йому крепацьке життя. Раз якось він, коли був в гостях у Полонського, згадав свій вік дитинний, згадав, що кревняки його ще й досі в крепацтві, з тих споминок він аж заплакав, аж зубами заскреготів і нарешті так кулаком об стіл ударив, що чашки з чаєм полетіли зі столу на долівку і побилися на черепки. В ту хвилину, додає Полонський, годі було втихомирити Шевченка, та я й не бажав заспокоювати його, бо вповні поділяв його ненависть до всякої неволі.
        Додамо ще, що, як знати з віршів Тарасових «Така як ти колись лілея», — так 19 квітня якась «Лілея», якийсь «Дніпровий цвіт» чимсь зворушила йому душу і викликала оті високопрекрасні вірші. В день написання він передав їх Честахівському, а останній, на превеликий жаль, почив, не повідавши нам про те, а він певне знав, які умови викликали ті вірші.
        Оце і все, що відомо нам з життя Тарасового в Петербурзі за перші чотири місяці р. 1859. Додати хіба, словами К. Ф. Юнге, «що ще була одна хмара на обрію тодішнього Тарасового життя: його тягло на дорогу йому, рідну Україну. Як часто, — каже Катерина Федорівна, — він мені говорив про свій рідний край любий! Говорив він багацько, говорив гарно. Він малював мені і степи з їх могилами одинокими, і хутори, що тонуть в садах черешневих, і старі верби, що схилили віти, і крутий берег Києва, і його монастирі золотоверхі. «От би де нам з вами пожить, говорив він. От би де вмерти!» Слухаючи його поетичні бесіди захватні, я полюбила незнайомий мені край» 995.
        Бажання Кобзаря поїхати на Україну здійснилося в червні 1859 року.
 
 
 

        992 Вестн[ик] Евр[опы]. — 1883. — [Кн.] VIII. — [С. 839].
        993 Кобзарь. — 1876. — С. XVI.
        994 Ibidem. — С. X — XIV.





Коментар

        ...19 квітня якась «Лілея», якийсь «Дніпровий цвіт» чимсь зворушила йому душу... — За свідченням Г. Честахівського, поезію «...Така, як ти, колись лілея...» присвячено дочці священика Крупицького, яку поет побачив на вечорі у Медико-хірургічній академії у квітні 1859 р. (Наше минуле. — 1919. — № 1/2. — С. 22). Треба: «Дністровий цвіт».




Попередня                 Наступна        
Tags: 1859, Кониський, Олдрідж
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments