Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування в Петербурзі (березіль 1858 — червень 1859), стор. 13]
 
 
XI
 
        З письменників російських Шевченко найбільш сприятелився з братами поетами Василем і Миколою Курочкіними. Вперше спізнався він з ними на обіді, споруженому на честь його 26 квітня нашим земляком дідичем Сошальським 967, і небавом після того вони щиро сприятелилися. Спонукало їх до дружніх відносин, раз, те, що між ними в перейнятливості натури і на шляху життя було чимало дечого спільного, а вдруге, і те, що Василь Курочкін був щирим «обличителем людей неситих» і всякої «неправди людської». Він, як і Шевченко, страх як не любив служби військової, а проте мусив іти до неї, хоча й недовго служив. Убожество і спеціальна освіта кадета пхнули його до війська. Перейнятлива, як і у Тараса, повна спочуття до вбогого, темного і придавленого брата, спочуття до світу, до правди і до поступу, а разом з тим така ж непрактична, як і у Шевченка, і така ж благородна душа Василя Курочкіна не спроможна була байдуже дивитися на гнобительство і неправду в війську. Він скомпонував з того приводу одну поему, за яку (друкована вона не була) його тримали цілий рік на гавптвахті військовій, а потім цілий місяць в казематі у фортеці. Відбувши кару, він покинув військову службу і засновав з 1 січня р. 1859 сатиричний журнал «Искру» 968. Журнал зараз же зажив собі великої популярності, бо опріч того, що там працювали такі поети, як О. Толстой, О. Жемчужников і ін., і такий високоталановитий карикатурист, як Микола Степанов, Искра в той час була, можна сказати, «Колоколом» «с дозволения цензуры» і без милосердя, не поблажливо виводила на світ темні сторони і урядників, і суспільства.
        Які були сердечні відносини між Курочкіним і Шевченком, бачимо з кількох коротеньких записок першого до останнього, що подав у своїй книзі д. Чалий. «Переклав я, — пише Курочкін до Тараса, — твої «Сльози», та не скажу, чи до ладу. Коли Гербель прохатиме у тебе оцих перекладів, так дурно не давай йому».
        Друга: «Що оце за знак, Тарасоньку! що про тебе ні слуху ні духу? Я тричі заходив в Академію, стукався в ті двері, на яких крейдою написано ІІІ, але ніхто не відчинив, так я й назад. Тим часом не відаю, чи вподобав ти мої переклади твоїх «Долі» і «Музи» ? Дай мені ще твоїх заповітних віршів».
        Не маємо жодної певної звістки, щоб Шевченко спізнався з тодішнім популярним поетом російським Некрасовим. Д. Чалий справедливо дивує, що Некрасов, котрий своїми народними думками повинен би найближче стояти до нашого національного поета, лишився «ніби збоку», а Шевченко, що дорожив знайомостію з кожним, навіть невеликим талантом, не тільки не старавсь спізнатися з Некрасовим, а навіть не признавав його поетом, а казав, що він віршомаз партацький. Певна річ, що причина сьому лежала не в «конкуренції», а десь глибше 969.
        Д. Чалий не висловив нам власної думки про ту цікаву причину. Мені здається, причина перш за все в природі двох письменників: Шевченко родився крепаком, Некрасов — володарем крепаків; перший був демократ з крепаків, ворог всякої неволі, Некрасов — демократ з панів і, оплакуючи неволю крепаків, не визволяв з неволі власних рабів. Така різниця тяжкого плачу, виспіваного хоч би в «Парадном подъезде», з сумним фактом володіння автором крепаками, річ певна, вражала Шевченка, у котрого слово не розходилося з ділом. До того ж Шевченко запевне чув і ті гутірки, які ходили в Петербурзі про Некрасова і про які, хто цікавий, нехай прочитає в споминках Головачової 970.
        Польські письменники і взагалі освічені поляки поводилися щодо нашого Кобзаря з великою шанобою. Виразно бачимо шанобу в відносинах до Шевченка поета польського Желіговського. Перед поданням до цензури своєї драми з побуту народного Желіговський запрошує до себе нашого поета, щоб перечитати йому ту драму 971. Коли поляки заходилися в Петербурзі видавати свою часопись «Słowo», на пораду в сій справі прохали і Тараса. Нарешті Желіговський присвятив йому прекрасні свої вірші: «Do brata Tarasa Szewczenki» 972.
 
 
 

        967 Кобзарь. — Т. III. — С. 198.
        968 «Искра» існувала до р. 1873.
        969 Чалий. — С. 134.
        970 Ист[орический] вест[ник]. — Т. 37. — С. 486 — і далі.





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, 1859, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments