Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування в Петербурзі (березіль 1858 — червень 1859), стор. 9]
 
 
IX
 
        Влітку того 1858 року саме 20 липня приїхав до столиці Микола Костомарів. Довідавшись, що Шевченко живе в Академії, він якось ранком о годині 7 прийшов до його.
        Тарас сидів за роботою.
        «Здоров був, Тарасе!» — мовив наш історик, ввійшовши в робітню до Шевченка.
        Поет не пізнав свого старого друга. Вставши з місця, зробив два ступня наперед і, скинувши на Костомарова здивовані очі, стояв мовчки та оглядував його з голови до ніг. Нарешті мовив по-російськи:
        «Дозвольте довідатися — кого маю честь бачити?»
        «Хіба таки не пізнаєш?»
        «Ні! не пізнаю».
        «Та не може бути! Ось ну, лишень придивись! Прислухайся до голосу, згадай минуле. Пам’ятаєш: Київ, Петербург, «Цепной мост» 949.
        Шевченко дивився, придивлявся, пригадував, нарешті стенув плечима і каже: «Ні, не вгадаю! Вибачте».
        Ще якийсь час Костомарів не казав, хто він, сподіваючись, що Тарас пізнає його. Даремно!.. Потім, кинувши холодно-ввічливий тон і перейшовши на приятельський, Тарас мовив:
        «Та годі вже! Не пізнаю. Кажіть, хто ви, не мордуйте мене».
        «Ти ж, Тарасе, колись віщував, що ми побачимось в Петербурзі. От воно так і сталося», — мовив Костомарів, все-таки не кажучи, хто він.
        Але Шевченко і після сього не догадався... Міркуючи, згадуючи і розводячи руками, він мовив, що жодним чином не може пізнати. Тоді Костомарів назвав себе.
        Шевченко вельми схвильований припав до його і з слізьми на очах почав обнімати та цілувати його.
        З того дня і доки в кінці серпня Костомарів не виїхав в Саратів, вони бачилися щодня чи у кого з знайомих, чи в ресторані Палкіна, де Костомарів звичайно вечеряв.
        Отоді Костомарів спостеріг за Шевченком другу вже — перша була у Києві р. 1846 — «вихватку запорозького чудацтва» 950.
        Умовилися вони піти до якогось антикваря в Петербурзі, щоб пошукати якоїсь рідкості бібліографічної. Тарас одягся в полотняну блузу, доволі подерту і вельми замизькану в краски; на ноги обув поганенькі, зношені шкарбани, а на голову — пошматований картуз. Уся постать його нагадувала або козака Голоту з української думи, або якого-небудь урядника-п’яничку, що його прогнали з служби, а він, зустрічаючи прохожих, промовляє до них: «Пожертвуйте бідному дворянину». В такому убранню Тарас пішов з Костомаровим через Невський проспект. Що се було чудацтво, каже Костомарів, знати з того, що Тарас ні до того, ні після того ніколи більш не ходив в такому убранню» 951.
        Що Шевченко любив таки часом почудаковати, можна отут до речі пригадати й інші вчинки його з тим же таки добрягою художником-істориком. Р. 1859, коли Костомарів став професоровати в Петербурзькому університеті, він вельми працював тоді по бібліотеках, найпаче в Публічній бібліотеці. Щоб не марновати дорогого часу на ходню, історик закватировав поруч з бібліотекою в домі Балабанова. Кватера була добра — простора і світла, та на лихо опостінь з нею був ресторан, де раз по раз грав орган і різав історикові вуха аріями з «Ріголетто», «Трубадура» і «Травіати». Цілий день історик наш працює, було, в бібліотеці, а до господи приходив тільки ввечері. Шевченко заходив до його часто і глумився з його кватери, говорячи, що вона зовсім не личить професорові, що вона суто гусарська, а не професорська кватера і більш би личило зустріти тут купу порожніх пляшок, ніж книжки і папери. Раз якось Шевченко зайшов до Костомарова під таку годину, коли тому було дуже ніколи, він готувався назавтра до відчиту в університеті. Костомарів, відчинивши йому двері, мовив: «Чорт тебе приніс, Тарасе! не даватимеш мені працювати». — «Сількісь! — відповів Тарас. — Мені тебе не треба: я прийшов до твого Хоми (слуга) 952, а не до тебе. Я хочу переслати поклін твоїй нені, а про тебе мені й діла нема». Слово по слові розбалакалися. Шевченко перегодом встане оце, щоб іти, а Костомарів його не пускає, «посидь, — каже, — ще трошки», та отак і пробалакали аж до глупої ночі 953.
        Другим разом знов так само прийшов поет увечері, коли історик притьмом мусив працювати назавтра 954. Він сказав Тарасові, що йому неминуче треба до половини ночі працювати. Тарас зараз же попрощався з ним і пішов, але завернув в ресторан, що був опостінь, застав там декого з своїх знайомих і сів пити чай, а слузі з ресторану звелів грати саме ті арії, які (се він добре відав) надопікали Костомарову. Годин зо дві музика та мордовала історика, нарешті терпець його порвався. Він тямив, що поет наумисне дратує його, побіг в ресторан і почав благати Шевченка, щоб він, ради гуманності, не мордовав його такою мукою. «Еге! коли була охота селитися в «застінку», — відповів Тарас, — дак і терпи тепер муку». Знайомі, почувши сю розмову, казали спинити музику, але Шевченко не давав і гукав: «Ні, ні! валяй з «Трубадура», з «Ріголетто», з «Травіати». Я се дуже люблю...» З того часу Тарас не заходив вже до Костомарова некликаний, знаючи запевне, що коли історик кличе до себе, — значить, буде тоді вільний від праці. Кличучи любого і дорогого гостя, каже Костомарів 955, я куповав пляшку рому до чаю. Шевченко випивав її за один вечір і каже, було: «Ти цілої пляшки не став мені, а тільки половину, а другу половину сховай, як прийду до тебе другим разом, тоді й почастуєш, а то скільки б ти не поставив, я все вип’ю, хоч би й ціле відро, дак я й відро вип’ю, а поставив півпляшки, то й того з мене досить». П’яним його і тоді, як і перше, Костомарів не бачив ні разу.
 
 
 

        948 Литер[атурное] наследие, с. 106.
        949 Біля «Цепного моста» було III отдєленіе.
        950 Литер[атурное] наследие, с. 107 — 108 и Р[усская] стар[ина]. — 1880. — Кн. III. — С. 603.
        951 Ibidem.
        952 Хома був у Костомарова, можна сказати, «вічним» слугою. Помер він небавом по смерті свого пана, в маю р. 1885.
        953 Вестн[ик] Евр[опы]. — 1883. — [Кн.] VIII. — С. 841.
        954 Русск[ая] стар[ина]. — 1880. — [Кн.] III. — С. 604.
        955 Русск[ая] стар[ина]. — Ibidem. — С. 605.





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, 1859, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments