Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування в Петербурзі (березіль 1858 — червень 1859), стор. 7]
 
 
VII
 
        Перебравшись на власну кватеру в Академію, Шевченко пильно, загарливо, як властиво його палкій натурі, взявся до праці над офортами, і кожен вдатний відбиток надавав йому радісного захвату 929.
        Гравюра вимагала праці сталої, упертої, посидячої. З початку червня траплялося, що гості-провідачі, і запросини на обіди, і різні вечерки відривали художника від праці. Але небавом більшість знайомих пороз’їздилася літувати, хто на села, на хутори, хто за границю, і Тарас почав так пильно працювати коло гравюри, що, мабуть, віддаючи їй увесь час, покинув далі писати і свій журнал щоденний, закінчивши його властиво ще 19 мая, після чого до журналу він вдався тільки раз єдиний, записавши 13 липня прекрасні свої вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала»). Спинивши свій щоденний журнал, Шевченко позбавив і своїх біографів найдорогоціннішого і певного матеріалу життєписного, через що за час з червня р. 1858 матеріал наш знов убожіє. «Запрягтись в роботу, як той щирий віл, я, — писав Шевченко до Щепкіна, — сплю на етюдах, з натурного класу не виходжу. Так ніколи, так ніколи, що часу нема написати і невеликої цидулки» 930.
        Хоча Шевченко працював і коло іншої, опріч гравюри, малярської штуки, але гравюра найбільш його заохочувала і найбільш брала у його часу.
        Ми вже трохи знаємо, які спонукання кермовали його взятися до гравюри. Признаючи себе невидатним живописцем і до заслання, він тямив, що 10 літ заслання і непрактиковання в живопису лиходійно вплинули на його талант. Тим-то ще в Новопетровському він прирадив собі, вернувшись до Петербурга, взятися до гравюри, попрацювати коло неї два роки, а потім, перебравшись на Україну, взятися робити гравюри акватинтою. Не самі тільки особисті інтереси матеріальні тягли його до гравюри: кермовала ним ще інша високоблагородна думка громадська, патріотична. Він відав, що велика сила прекрасних творів живопису приступна тільки богатирям, а гравюру, яко річ дешеву, можна ширити і в масі. Опріч гравюр з великих творів живопису, він гадав з часом пустити в світ і гравюри з власного твору «Притча про блудного сына», припасовуючи її до сучасних норовів людських 931. Була у його думка гравіровати і пускати в масу малюнки з історії і побиту України. Початок сього він потроху зробив колись у своїй «Живописній Україні» 932. Взявшись до роботи коло гравюри, наш художник, очевидно, інтересовався великим в офорті і живопису авторитетом — Рембрандтом 933. Працями його за той час були п’ять гравюр з Рембрандта: «Виноградарі», «Сцена в купецькій конторі» і ін. До того ж часу належать його офорти: «Дві українки», «Одаліска», «Голівка», «Українець-прочанин», «Розхристана женщина, що спить, тримаючи в роті папіроску» і власний портрет його 934. Опріч гравюри, Шевченко малював олівцем, сепією, акварелею і олійними красками. Сюжети на свої малюнки він брав переважно з історії й з сучасного йому побиту України. Напр., великий малюнок сепією «Дніпрові русалки», «Хмельницький перед кримським ханом», «Смерть Хмельницького», «Смерть Мазепи». До сього ж часу належить багацько ескізів його з життя казарменого і з природи закаспійських степів 935.
        Б. Г. Суханов пам’ятає, що на замовлення Кочубея Тарас малював олійними красками портрет з того Кочубея, що зробив царю Петру донос на Мазепу. Збираючись малювати той портрет, художник наш, взявши раз с собою Суханова (тоді ще підлітка), пішов з ним в якусь величезну академічну комору і довго-предовго рився там між всякою старовиною, шукаючи якийсь портрет з якогось гетьмана, потрібний йому на те, щоб вірно зробити убрання на Кочубею. Нарешті знайшов портрет якогось старого чубатого пана, охрестив його «Мазепою» і поволік у студію. Художники, що провідували Шевченка тоді, як він малював Кочубея, в один голос хвалили його роботу, а він вельми з того радів і оце, було, підійде до свого Кочубея і почне прикладувати до його різні прізвища, хоч і лайливі, але ніжні 936.
        З малюнків сепією д. Суханов пригадує «Турка» з одаліскою біля його; на другому малюнку були дніпрові русалки, що тягли на дно річки молодого козака; козак чомусь недобре виходив, і Тарас Григорович кілька разів змивав його, називаючи «бісовою дитиною». Натурником задля козака доводилось бути Суханову кілька разів. Мусив він ле жати на канапці, спустивши руки й ногу, часом в позі доволі трудній. Приходячи учитися до Шевченка, д. Суха нову ні разу не траплялося стрівати у його натурниць. З сього знати, як обережно пікловався наш художник про свого молодого учня. Ми зараз побачимо, що до його при ходили натурниці задля русалок, але він беріг свого учня, щоб в молоде серце до його ні на єдину хвилину не залетіла яка-будь недобра думка, дивлячись на натурницю!
        З Тарасового листа до Макарова 937 знаємо, що він малював «Русалку» (її потім придбав собі Петро Кочубей). Художник довго бідкався, щоб знайти задля тієї «русалки» відповідну гарну натурницю з козацькою вродою. Запоміг Тарасові в оцій справі молодий художник Грицько Честахівський. В Петербурзі перебувала тоді родина українців, крепаків князя Голіцина — Соколенків. У тій родині була вельми вродлива дівчина Одарка. Пани віддали її до однієї модниці-француженки учитися шитву. Честахівський став прохати Одарчину сестру Горпину, щоб пішла з нею до Тараса. Сестри довго змагались, нарешті згодились. На другий день Шевченко, дякуючи Грицькові, говорив: «Учора був Великдень. Учора я зрадів, повеселів, оновився серцем, так, як радіють вірющі, коли дочитаються до Христа під Великдень. У мене наче важкий камень з грудей зсунувся. Перебувши 10 літ на засланню, наче в густому тумані, не бачив я сонця, а вчора чорнява Одарка, як маків цвіт на сонці, загорілася в моїх очах, освітила їх і розігнала туман на душі. Яка вона люба, душа у неї славна, чиста, ще не зачумилася смердючим духом. Як пташка Божа, вона нащебетала мені в оцих мурах сумних. Наче неня Україна тхнула мені в серце теплим, легким духом, пахучими нивами, за пашистим квітом вишневого садка та трави зеленої. Як побачив я чистісеньку свою людину, як почув рідну мову, так і потягло мене на Україну. Коли б швидше літо, помандрую туди». Честахівський розповів Тарасові, що Одарка крепачка, що один її брат, Федір — кухарем, другий, Микола — слугою у князя, а третій, Петро — маляр — лакей у княгині. Тарас насупив брови, наче темна хмара насумрила йому очі, і мовив: «Горе, горенько в світі, лишенько тяжке! Яке добро гине, а рятовати нікому!» 938.
 
 
 

        929 Юнге К. Воспоминание о Шевченко. — Вестн[ик] Евр[опы]. — 1883. — Кн. VIII. — [С. 837 — 842].
        930 Основа. — 1861. — Кн. 3. — С. 16.
        931 Кобзарь. — 1895. — Т. III.
        932 Рус[ская старина]. — 1883. — Кн. IX. — С. 639 — [640].
        933 Истор[ический] вестн[ик]. — 1896. — [Кн. 6]. — С. 899.
        934 Ibidem. — С. 901.
        935 Ibidem. — С. 900.
        936 Киев[ская] ст[арина]. — 1885. — Кн. II. — С. 233 — 234. — [Х, № 35].
        937 Зоря. — 1896. — [№] 5. — [С. 87].
        938 Киев[ская] стар[ина]. — 1895. — Кн. II. — С. 141 — [14]3.





Коментар

        «Запрягшись в роботу, як той щирий віл...» — З листа Шевченка до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. з Петербурга.
        ...він гадав з часом пустити в світ і гравюри з власного твору «Притча про блудного сина»... — У Новопетровському укріпленні Шевченко намалював вісім сепій цієї серії, хоча задумав зробити до неї дванадцять малюнків, але не мав натурщика для образу купця; серія так і не була викінчена і не гравірована (IX, №№ 62 — 69).
        Працями його на той час були п’ять гравюр з Рембрандта. «Виноградарі», «Сцена в купецькій конторі» і ін. — Згадані назви стосуються одного й того ж офорту Шевченка з картини Рембрандта «Притча про робітників на винограднику» (X, № 32); як підготовчі до цієї роботи Шевченко скопіював у техніці гравюри ще офорти Рембрандта «Автопортрет Рембрандта з шаблею», «Лазар Клап», «Поляк з шаблею і палицею» (X, №№ 104 — 106).
        До того ж часу належать його офорти: «Дві українки» [нині — «Дві дівчини» — X, № 28), «Одаліска» [Натурщиця» — X, № 59], «Голівка» [?], «Українець-прочанин» [«Старець на кладовищі» — X, № 40], «Розхристана женщина, що спить, тримаючи в роті папіроску» [«Сама собі в своїй господі» — X. № 47] і власний портрет його [1860 р. Шевченко вигравірував принаймні шість автопортретів — X. №№ 51 — 53, 60 — 62].
        Опріч гравюри Шевченко малював олівцем ... Напр., великий малюнок сепією «Дніпрові русалки» [Х,№ 37. — Ред.], «Хмельницький перед кримським ханом» [X, № 90. — Ред.], «Смерть Хмельницького» [під такою назвою відома лише рання композиція Шевченка — VII, № 8], «Смерть Мазепи» [невідомий. — Ред.].
        ...на замовлення Кочубея Тарас малював олійними красками портрет з того Кочубея, що зробив царю Петру донос на Мазепу. — Йдеться про портрет В. Л. Кочубея — X, № 35.
        З малюнків сепією д Суханов пригадує «Турка» з одаліскою біля його... — «В гаремі» — X, № 103.
        Натурником задля козака доводилось бути Суханову кілька разів. — Зберігся ескіз лежачого Бориса Суханова для фігури втопленого русалками козака — X, № 36.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments