Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування в Петербурзі (березіль 1858 — червень 1859), стор. 6]
 
 
VI
 
        Певний факт широкої знайомості Шевченка в Петербурзі і непевні вигадливі звістки про його «пиячество» стали декому з його біографів основою до того, щоб сказати, що він у Петербурзі нічого не робив, тільки гуляв та «предавался возлияниям Бахусу».
        Дійсність показує нам, що не так воно було. Вимученому і морально зголоднілому організму зовсім натурально було погоїти хоч трохи рани десятилітнього голодовання властивими людям культурним розвагами, себто добрим освіченим товариством, музикою, театром і т. ін. І бачимо, що Шевченко ходить на спектаклі, що частіш навідується до співачки Грінберг, впивається співами її, Артемовських і інш. 916, їздить з Толстими і іншими товаришами на берег моря, в Павловськ і т. ін. Але ще ясніш бачимо, що він не забуває і працювати коло улюбленого свого діла. Правда, за той час, майже до самого р. 1859, Тарас трохи що не зовсім нічого з творів поетичних не написав, але ж сущий поет — не ремісник, він не може писати раз у раз: він творить тоді тільки, коли до його завітає та гостя, що зоветься натхненням. Знати одначе, що й коло поезії Тарас по спроможності працював.
        4 квітня Каменецький доручив йому усі його поезії, що попереписував Куліш. Він заходжується зробити з них ви бір і взятися до видання і за тиждень справив се діло. 11 квітня він передав Каменецькому вибрані поезії і прохав його клопотатись в цензурному комітеті про дозвіл надруковати їх «під фірмою — Поезії Т. Ш.» 917.
        Будемо бачити, що справу з дозволом і друкованням «Кобзаря» воловодили трохи не два роки. Тоді ж таки поет заходжувався писати «Лунатику» , та нема жодної указки на те, щоб він її написав. Маємо певні факти, що наш художник, не гаючись, по приїзді в столицю взявся працювати коло гравюри 919. До гравюри тягла його більш за все власна охота, але були й інші спонукання, як матеріальні, так і моральні, викликані умовами дозволу йому жити в Петербурзі, і почуття самоповаги.
        Граф Толстой, піклуючись про дозвіл Шевченкові працювати в Академії, в мотивах своєї просьби більш за все налягав на те, щоб дати художникові спромогу більш навчитися штуки і поширити свою художницьку освіту. Він взяв на себе, так сказати, поруку за Шевченка. Останній добре тямив велику вагу моральну тієї поруки, уважав на неї і пильновав довести фактами, що граф Федір Петрович не помилявся, даючи за його поруку, і не каятиметься, що дав її. Фактом такого доводу могла бути тільки Тарасова праця яко художника, поступ його в штуці і признання сього поступу людьми компетентними. Тямив Тарас і те, що з погляду практичного треба йому придбати степінь академіка.
        Таким чином, він при першій зустрічі зі знаменитим тоді професором гравірування Йорданом зняв бесіду про свої заміри працювати коло гравюри. Йордан висловився, що охоче буде запомагати йому, і Тарас, «зрадівши такій любій та щирій заохоті, зараз же, по розмові з Йорданом, двічі обійшов усі залі Ермітажу, щоб вибрати картину на першу пробу з акватинтою. Після уважного огляду спинився він на ескізі Мурільйо «Свята родина». «Простосердий, — каже Шевченко, — гарний твір, я не бачив з таким змістом картини, щоб до неї так припадала назва, як до геніального ескізу Мурільйо. Дак оце за помочію Бога та Йордана і візьмуся за пробу!» 920 Се було 3 мая, за місяць по приїзді його до Петербурга.
        Дійсно бачимо, що Тарас жваво береться за роботу: кілька разів стріваємо його зранку до 4-ї години в Ермітажі за роботою, навіть і в такі дні, як 14 і 18 мая, коли в Петербурзі був великий друзяка його Михайло Семенович Щепкін 921.
        Трудно, певніш мовити неможливо художникові пра цювати, не маючи власної майстерні, а Шевченко, не маючи навіть власної кватири і живучи в Артемовського, працював цілий місяць, доки улаштовався з власною кватирою і робітнею. По наказу начальства, Шевченко повинен був жити у графа Толстого, під його доглядом; в кватирі графа бракувало відповідної світлиці 922. Тарас прохав Толстих, щоб дали йому кватиру де-небудь в Академії 923. Бажання його вволили тільки з початку червня 924.
        Під кватиру Шевченкові дали в Академії дві світлички: одну задля спання і задля кабінету в антресолях, другу під нею, опостінь з церквою. В останній була у його робітня художника. Обидві світлички були маленькі і вельми тісні і вузькі, найпаче робітня з одним вікном 925. Тут був і стіл з книжками та з естампами, мольберт, проста канапка, два зовсім вже простих дзиглики! Убога ширма (параван) відгороджувала в хаті двері. Жодної оздоби в світлиці не було... Шевченко працював тут яко художник, сидячи звичайно під вікном. З робітні виходили маленькі двері, що узенькими, тісними сходами вели на антресолі, в кабінет поета. Се була низенька, невеличка, теж з одним вікном світличка. В кутку «кабінету» з правого боку стояв стіл, на йому Шевченко звичайно писав. Далі стояло ліжко з убогою постелею, на ліжку лежав кожух. В ногах ліжка стояв другий, зовсім простий стіл, на йому графин з водою та убогий прибор до пиття чаю, під столом — рукомийник. Ні на вікнах, ні на стінах оздоби і тут не було; жив поет, як кажуть, наче в поході, про жодний комфорт не дбав він 926.
        Чимало людей освічених заходило до Шевченка, але сам тільки Микешин 927 спостеріг в кватирі його бруд і велику неохайність і розповідає, що поет рідко коли прибирав свою світличку. На столі, каже він, валялися у його слоїки з їдкими квасами, неминуче потрібними при роботі офортів, а біля них українське намисто і свиняче сало. Прибирати в світличці Тарас не забороняв би то свойому слузі тільки в ті «торжественні» дні, коли ждав до себе Олдріджа.
        Тоді слуга причепурював і постіль, що завжди стояла неприбраною: на їй валялася відлога, пучки барвінку, сухої рути та інших степових квіток з України. Слуга, прибираючи в світлиці, злорадно викидав квітки ті геть з хати. Виходить із слів Микешина, що Тарас не дбав би то зовсім, щоб у хаті у його було чисто, охайно, чепурно. Але я сьому зовсім не йму віри. Перейшовши усе життя Шевченка, я запевнився, що він, навпаки тому, що каже Микешин, був чистюк, людина чепурна, любив охайність і в себе, і в других. Та коли б дійсно був той бруд і неохайність, то не можна ж гадати, ніби з інших Шевченкових провідачів, що заходили до його не «в торжественні» дні, а в звичайні й несподівано, ніхто не помітив того бруду і нехлюйства. Вже хто-хто, а такий незвичайно великий чистюк, як Костомарів, не проминув би на се звернути увагу і згадав би в своїх споминках. Отже, ні він, ні Полонський, ні Тургенєв, ні Жемчужников, ні хто інший про неохайність та бруд у Шевченковій кватері ні словом не споминають, а К. Ф. Юнге в листі до мене пише, що в кватері Шевченка в Академії жодного бруду або неохайності не було. Служив йому один з сторожів Академії, вельми добродушний старик, котрий чепурив кімнатки хоч і не так, як би се було під доглядом жіночого ока, але щодня прибирав так, що ніяка неохайність не кидалася в вічі. Шевченко любив чистоту і все красиве, зграбне, і неминучий нелад життя бурлацького, нежонатої людини був про його вельми тяжким». Звернув би увагу на бруд, коли б він був, така перейнятлива людина, як син Н. Б. Суханової. Останній кілька разів на тиждень приходив до Шевченка вчитися малювати, і ми в споминках Бориса Гавриловича 928 читаємо супротилежне тому, про що просторікує небіжчик Микешин.
        «Мені, — каже Суханов, — вельми прикро було читати, що Микешин про Шевченкову робітню розповідає, немов про який свинушник. Студія Тараса Григоровича і спальня його в антресолях не були interier’ом голландського Minherra, але ж не було там і того гайна, про яке розповідає Микешин. Хто бував у студії художника, та ще убогого, той відає, який там звичайно гармидер, що виходить з самої роботи».
 
 
 

 
        916 Записки... — С. 196 — 202.
        917 Записки... — С. 191 і 192.
        918 Ibidem. — С. 196.
        919 Записки... — С. 203 — 205.
        920 Записки... — С. 200.
        921 Ibidem. — С. 207.
        922 Вест[ник] Евр[опы]. — 1883. — [Кн.] VIII. — С. 838.
        923 Кобзарь. — 1895. — Т. III.
        924 Истор[ический] вестн[ик]. — 1896. — Кн. VI. — С. 898.
        925 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 731.
        926 Русская речь. — 1861. — №№ 19 — 20. — Кобзарь. — 1876. Споминки Полонского.
        927 Кобзарь. — 1876. — Споминки Микешина. У Чалого див. с. 132.
        928 Киев[ская] стар[ина]. — 1885. — Кн. II. — С. 252.





Коментар

        ...Шевченко, не маючи навіть власної кватири і живучи в Артемовського... — «Відразу ж по приїзді Шевченко завітав до свого «нелицемірного» друга М. Лазаревського, який жив тоді на Мойці, в будинку графа Уварова, і спочатку оселився у нього. Пізніше, перейшовши жити в приміщення Академії мистецтв, Шевченко щодня бував у М. Лазаревського і харчувався там» (Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 397).
        Під кватиру Шевченкові дали в Академії дві світлички... — нині це Меморіальна майстерня-музей Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, Кониський, Олдрідж
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments