Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування в Петербурзі (березіль 1858 — червень 1859), стор. 5]
 
 
V
 
        Таким ото чином Шевченко за короткий час опинився серед великої сім’ї ліпших людей того часу. Се був, коли згадати собі про Новопетровський форт, більш різкий контраст, ніж той, що перебув Шевченко 30 літ тому назад, коли доля з темного горища маляра Ширяєва перекинула його в світлі залі Академії художеств!
        З Шевченкового журналу бачимо, що, починаючи трохи не з першого дня приїзду поета в Петербург, ледві чи вибереться день чи два таких, щоб Тараса не покликав хто пошановати його вечерею або обідом, і, певна річ, кожен добре тямив, що властиво більш за все поет шанує того, у кого приймає собі пошановання. Скрізь він був гостем бажаним, сподіваним, любленим, скрізь перед ним двері були навстеж, яко перед людиною близькою, рідною, що приносить з собою велику честь тому, до кого вона завітає. Треба ще раз сказати, що Шевченко ніколи й ніде не шукав популярності й слави. Популярність і слава самі за ним бігали.
        Гляньмо короткими хоча словами, як люди, наче наперебій один у одного, закликують до себе нашого поета, щоб поклонитися його генію і його стражданням.
        Почнемо з 1 квітня. В той день закликав його до себе на обід Білозерський, а на вечір — графиня Толста. На другий день відвідують його Каменецький, Сєраковський, Круневич, Дзюба. «Треба буде, — ніби жартує Тарас, — десь сховатися, бо не дають часу і листів написати». Справді, між листами його того року ми не знаходимо ніже єдиного, писаного в квітні, маю і червні!
        2 квітня його шанує обідом Дзюба; 3 квітня він дякує і не йде на обід до Семаковського, але того ж дня він на вечерку у Галагана, а на другий день у Толстих.
        8 квітня на вечерку у Круневича: «Тут було багацько поляків і чимало москалів і між останніми дві знаменитості граф Толстой (Лев), автор солдатської Севастопольської пісні, і оборонник Севастополя генерал Хрульов» 908. 12 квітня відомий вже нам обід у Толстих. На другий день наш земляк, знаменитий учений математик Остроградський вітає Шевченка, «яко свого сем’янина, що був надовго кудись заїхав». 14 квітня знайомиться з ним молодий Енгельгардт, син колишнього його пана. З тієї знайомості, каже поет, «багато-пребагато дечого зворушилося в душі моїй... Але! забуття минулому, мир і любов сучасному».
        Небавом знайомляться з ним і вітають російські письменники і поети: Громека, Бенедиктов, Мей, Курочкін, а потім Тургенєв і інші. Графиня Настасія їв. кожен раз, коли трапляється нагода, не пропускає її, щоб не познайомити з Шевченком ту чи іншу знаменитість.
        «Друже наш Тарасе Григоровичу! — пише вона до його. — Приходьте до нас сьогодні обідати, я почастую вас бесідою з декабристом Штенгелем» 909. Того ж самого дня, наче перебиваючи у Толстої, запрошує Тараса на обід Сошальський. «Ми з Лазаревським, — каже Тарас 910, сподобали декабриста більш, ніж борщ у Сошальського, і пішли до графині». За день — запросини на обід до професора Кавеліна. Далі — від Брилкіна, знов — від Остроградського і знов записка від Толстої: «Приходьте сьогодні, будуть у нас Плетньови». Перегодом кличе його Тургенєв, пишучи: «Приходьте обідати, усі ми будемо дуже раді бачити вас». Кличе до себе «на гербату» і «брат по серцю і по думці» — польський поет Желіговський і т. д.
        Знайомлять нашого поета з відомими того часу співаками Грінберг і Даргомижським. Тарас вельми любив співи, музику, як і взагалі всяку благородну штуку, тим-то радо заходив до співачки Грінберг 911.
        З усього знати, що знайомість у Тараса так розрослася, що інколи йому бракувало часу провідувати своїх близь ких приятелів. Напр., він не встигав бувати «на варениках» у Кочубея, у Макарова і інш., про се свідчать нам записки до його. Пані Макарова, дорікаючи, що Тарас не був у неї в один четвер, просить його «порадовати її і прийти». Пані Суханова пише до його: «Сама приїздила до вас, недобрий земляче, прохати до себе завтра увечері на вареники». Коли не прийдете — значить, зовсім мене забули».
        Знайомість Тараса з Наталією Борисівною СухановоюПодколзіною вимагає того, щоб про неї говорити ширше, бо тут зустрічаємо чимало дорогоцінного матеріалу задля характеристики Шевченка і людей того часу. Але попереду скінчимо річ взагалі про знайомості нашого поета.
        Знайомість ще більш поширшала восени того року і з початку зими р. 1859. Тоді в Петербурзі була мода на так звані «літературні вечори». Звісно, Шевченко був завжди на них гостем бажаним.
        Ще в червні з ним спізнався молодий художник Микешин, що лишив нам свої споминки про Тараса. Хоча, каже Микешин в тих споминках 912, Шевченко називає мене «недоробком і паничем», але я був про його чоловіком корисним, а часом і неминуче потрібним, яко надійний і прихильний поводир в його вечірних екскурсіях, напр., до поета Полонського, до Грінберг і по інших знайомих, а часом і в доми великосвітські, куди закликали тоді літераторів і художників на вечірки. Такі вечірки траплялися і у президента Академії художеств великої княжни Марії Миколаївни, куди був запрошений і Шевченко яко письменник і яко художник. Майже завжди, каже Микешин, Тарас на ті вечірки приходив напідпитку, і коли тільки траплялася нагода, дак впродовж вечера він ще більш напивався. Про пригоду з Тарасом на одній з таких вечірок Микешин розповів у збірнику «Нечто из артистического мира» (Спб. — 1895. — С. 140), але усе те оповідання здається мені таким неймовірним, таким повним вигадок, що я не спиняюся коло його. Скажу тільки, що до споминок Микешина нам доведеться ще не один раз вертати і бачити, що, на превеликий жаль, більшість з того, що про розповідає він, мусимо знехтувати, признати їх неправдивими, не певними. Зовсім не по правді каже Микешин про свою дружбу з Шевченком. «Шевченко був з ним тільки знайомий, як і з усіма іншими художниками; зовсім не знати було приятелювання його з Микешиним: він часто ганьбив його» 913.
        На сей раз нам треба спинитися перш за все на «препрославленому» і в «споминках» дечиїх, і в декотрих біографіях пиячестві Шевченка. Спинимося, щоб, вказавши на вигадки і пустомельство про се пиячество, не вертатися вже до його аж доти, доки воно не покажеться перед нами яко факт цілком певний, хоч і тяжко скорботний. «У Тараса, — каже Микешин, — було дві вади: випивання і вдавання з себе циніка. Від сього він би то не здержувався навіть при молоденьких донях графів Толстих».
        А послухаймо, що каже про се саме доня Толстих Катерина Федорівна Юнге. «Впродовж двох років я майже щодня бачилася з Шевченком, — каже вона 914, — і ні разу не бачила його п’яним, ні разу не чула з уст його якогонебудь такого слова, що не личило б, і ні разу не помітила, щоб він в поводженню чим-небудь відрізнявся від людей добре вихованих. Ми відали, що він любить випити, і пильновали здержувати його, але єдине ради того, щоб зайва чарка не пошкодила його здоровлю. Становлячи було перед ним ром, я було, жартуючи, кажу до нього: «Глядіть же, не ром з чаєм, а чай з ромом». Незабутніми мені довіку будуть поїздки наші влітку на морські «тоні». Тут і пили, і співали. Коли б Шевченко позволив собі що-небудь зайве або таке, що не личить, так, певна річ, такий вчинок здивував би мене і мою маму».
        Здається, одного сього свідоцтва досить на те, щоб «пиячество і цинізм», що Микешин спостеріг за Шевченком, признати в ліпшому разі легкодушною вигадкою; але, опріч Юнге, є у нас ще й інші свідки проти Микешина.
        Ученик Тарасів Борис Гаврилович Суханов-Подколзін, що був тоді майже однолітком з п. Юнге, розповідав нам от що 915: «В домі моєї нені Шевченко обідав вельми часто. За обідом усяких вин було досхочу. Одначе ніхто ніколи не помітив, щоб Шевченко був хоч напідпитку; ніхто ніколи не спостеріг, щоб він уживав цинічних виразів або хоч таких, що не личать. Та й чи можна ж гадати, щоб моя неня, людина світська, аристократка, розумна і добре вихована, пускала мене самого учитися до такого чоловіка, що пиячив і був циніком? Може, — каже далі Борис Гаврилович, — потім, коли вже я не ходив учитися до Шевченка [себто вже р. 1860), він і запивав, але я про те не відаю; перед мене образ Шевченка стоїть цілком чистим від надужиття алкоголем».
        Можна б навести свідоцтво проти Микешина ще й інших людей, як от, напр., Костомарова, Білозерського, але досить і того. Запевне ми бачимо одне, що коли Тарасові і траплялося коли випити зайву чарку або, як сам він каже, «нализатися», так траплялося се до осені р. 1860 тільки в товаристві таких людей, що самі не вміли вгадати міри та і його спокушали, силовали до чарки, а він у такому разі не орудовав стільки потужною силою характеру, щоб встояти проти спокуси. Товариське почуття розвинено було у його так широко, що з того часто надуживали товариші його на лихо доброму і потульному поетові.
 
 
 

        908 Ibidem. — С. 194 — 195.
        909 Ibidem. — С. 196.
        910 Записки Шевченка — квітень 1858 р., с. 191 — 199.
        911 Ibidem. — С. 196.
        912 Кобзарь. — 1867. — Т. II. — С. XV — і далі.
        913 Лист до мене К. Ф. Юнге. [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 196].
        914 Вестн[ик] Европы, [Кн.] VIII. — 1883. — [С. 839].
        915 Киев[ская] стар[ина]. — 1885. — [Кн.] II. — С. 232.





Коментар

        ...граф Толстой (Лев), автор солдатської севастопольської пісні... — Кониський помиляється: йдеться про брата Л. М. Толстого — Миколу Миколайовича, офіцера, письменника (нарис «Охота на Кавказе.).




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, Будьмо, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments