Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [Під час перебування в Петербурзі (березіль 1858 — червень 1859), стор. 3]
 
 
III
 
        Опріч найпершого, святого, високоморального обов’язку вдячності до Толстих, був у Шевченка теж на одному з перших місць і другий обов’язок, правда — супротилежний змістом, але невідкладний: хоч який осоружний був сей обов’язок, але відбути його треба було неминуче і не гаючись.
        Перебувати Шевченкові в столиці цар Олександр II призволив 10 лютого р. 1858 з такою умовою, щоб «отставной рядовой Шевченко был подвергнут строгому полицейскому надзору и чтобы начальство Академии художеств имело за ним должное наблюдение, дабы он не обращал во зло (не повертав на лихо) своего таланта» 898.
        Умова догляду поліції вимагала від Шевченка, щоб він зараз, скоро прибув до столиці, став перед лице свого доглядника-«опікуна», себто начальника поліції. Оце ставлення про всякого чоловіка, якому доля поталанила покоштувати його, річ морально гидка, прикра, а задля Шевченка і поготів: воно нагадувало йому пережите ставлення перед лице батальйонних і інших військових начальників в Орську та в Новопетровському. Одначе не ставитися не можна було.
        І от ранком 29 березіля починає наш поет в образі «отставного рядового» переходити бюрократичні митарства «піднадзорного» життя. Починати їх, звичайно, треба «по начальству», йдучи знизу вгору сходами, «установленными по закону».
        На першому ступню стояв начальник канцелярії оберполіцеймецстера Іван Таволга-Мокрицький, українець з Пирятинського повіту, давній Шевченків знайомий. «Прикинувшись казанською сиротою, — пише Тарас у свому журналі 29 березіля 899, — я о годині 10-й ранку пішов до Мокрицького. Він повітав мене не то щоб по-урядницьки, але не то щоб і по-земляцьки. Стара знайомість пригадалася десь збоку. Насамкінець він порадив мені зголити бороду, щоб не зробити прикрого вражіння на його патрона графа Шувалова (обер-поліціймейстера), а до сього мушу ставитися, яко до головного свого доглядника».
        Порада — зголити бороду — мала на той час свою рацію. Жовнірам, хоч би й вислуженим вже, не можна було носити бороди, а Шевченко перед поліцією був нічим більш, як тільки «вислужений жовнір», і йому не варт було дратовати свого «опікуна». Одначе не хотів він і бороду голити, бажав принаймні зробити фотографію свою з бородою, щоб послати М. О. Дороховій в Нижній Новгород. 30 березіля він сфотографувався з бородою, в кожусі і в українській високій шапці 900.
        Зголивши бороду і одягтись у фрак, Шевченко «мусив відбути велике нещастя: ставитися перед свого головного «опікуна графа Шувалова». Обер-поліцеймейстер прийняв його попросту, не по-урядницьки і, головна річ, без отих напучувань, що «личать нагоді», і тим зробив на його добре вражіння» 901.
        Відбувши се «нещастя», Тарас при нагоді зайшов знов до Мокрицького і познайомився з його жінкою, українкою з роду Свічок; очевидно, вона зробила на Тараса добре вражіння. Увечері того ж дня поет був у Толстих, розповів про аудієнцію у Шувалова. Графиня порадила йому представитися ще й найвищому «опікуну», шефу жандарів князю Долгорукову. Оце ставлення не було потрібним «по закону», тим паче прикро було Тарасові справити його. Але справити радила графиня Настасія Іванівна, не послухати її було якось ніяково; та коли вже вона радить, так радить не на лихо йому, вона ж знає усі звичаї вищого світу, тямить, що часом знехтування якого-будь найдрібнішого звичаю може чимало нашкодити людині
        Шевченко згодився і, «щоб вволити волю графині Н[астасії] Ів[анівни] ставився 15 квітня перед лице шефа жандарів». Князь Василь Долгорукий не втерпів, щоб не наділити нашого поета ввічливим, яке «личить нагоді», напучуванням. На тому і скінчилася аудієнція 902.
 
 
 

        898 Истор[ический] вестн[ик]. — 1896. — [Кн. VI.] — С. 897. [Тарас Шевченко. Документи... С. 296 — 297].
        899 Кобзарь. — 1895. — Т. III. — С. 189.
        900 Такі Шевченкові фотографії дуже рідкі, я бачив їх тільки дві — одну у Миколи Лисенка. Фотографія, що звичайно буває при «Кобзарі», де поет теж у шапці і в кожусі, але без бороди, зроблена вже після 6 квітня р. 1858.
        901 Кобзарь. — Т. III. — С. 192.
        902 Кобзарь. — 1895. — Т. III. — С. 195.





Коментар

        Зголивши бороду і одягтись у фрак, Шевченко «мусив відбути велике нещастя: ставитися перед свого головного «опікуна графа Шувалова». — Див. Запис у щоденнику Шевченка від 6 квітня 1858 р.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments