Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 23]
 
 
        25 лютого, в день Тарасового народження, приходить до його лист від Лазаревського з радісною звісткою, що на прохання графа Ф. П. Толстого дозволено Тарасові жити в Петербурзі під доглядом поліції і під кермою графа, щоб він (Тарас) навчався живописі в Академії художеств. «Графиня, — додав Лазаревський, — незвичайно рада, що ти приїдеш сюди, і просить, щоб ти поспішав, а головна річ, щоб не ображувався умовами (доглядом), бо се тільки одна форма. Тобою тепер інтересуються усі художники і бажають, щоб ти швидше приїздив...»
        Не треба мені говорити про те, як зрадів Тарас з такої звістки. «Ліпшого поздоровлення з моїми іменинами не можна й бажати».
        О 3 годині того ж дня нижегородські приятелі Тараса шановали його яко іменинника обідом. «За обідом було весело, бо все товариство було однодушне, просте і до високого ступня благородне. За шампанським, — каже поет у «Записках», — я зняв промову, подяковав за зроблену мені шанобу і нарешті додав, що я не ремствоватиму на Бога, коли скрізь стрічатиму таких добрих людей, як вони — нині сущії зо мною, і що пам’ять про них я навіки збережу в своєму серці» 872. Того ж дня Шевченко писав до Лазаревського: «Зроду ніхто в світі не поздоровляв мене з іменинами так весело, як ти мене сьогодні повітав. Спасибіг! Подякуй за мене Толстих. За тиждень сам їх подякую особисто» 873.
        Обіцяючи достатися за тиждень до столиці, Тарас не звернув уваги, що йому треба діждатися в Н[ижньому] Новгороді урядової звістки, інакше не можна їхати йому. Ждати йому довелося ще більш тижня, доки одержав він у свої руки формальний дозвіл їхати в столицю.
        Мусимо розглянути, що робив Шевченко за останні дні свого перебування в Н. Новгороді. Може, чи не «запивав» він на радощах? Почалось нібито з того.
        Приятель і земляк його Товбич запросив його, актора Володимирова і якусь «голінну людину» Сашу Очеретникову проїхати з ним за 75 верстов у село Міднівку. Тут були вони два дні, і я гадаю, що тут не обійшлося без випивачки. Тарас пише в своєму журналі 28 лютого: «Подорож наша була веселою і не без користі. Саша Очеретникова була огидлива, без милосердя пиячила і на кожній станції зраджувала, не розбираючи людей. Бідолашне і пропаще навіки, хоча і прекрасне створіння. Жахлива драма!»
        Першого березіля прийшла і від міністра внутрішніх справ звістка, що Тарасові можна їхати до Петербурга. А на другий день ластівкою весняною прийшов до його теплий, сердешний лист його «святої заступниці». «Мої заповітні мрії справляються, — писала графиня Толстая, — не- бавом я побачу вас, наш бажаний гостю, Тарасе Григоровичу! От уже тиждень, як цар дозволив вам жити в столиці і вчитися в Академії. Приїздіть швидше! Більш неспроможна писати з радощів та з нетерплячки руки тремтять»
        Ще кілька день мусив Шевченко задержатися в Нижньому] Новгороді і час той віддав переважно на перегляд своєї «невольницької поезії».
        Річ певна, що під «невольницькою поезією» він розумів свої українські твори, що понаписував на засланню. Тут виникає цікаве питання: звідкіль у поета взялися у Нижньому Новгороді його «невольницькі поезії»? Річ запевне відома, що коли в квітні р. 1850 у його була зроблена ревізія паперів і його взяли в арешт, закинули спершу в каземат 874, а потім заслали в Новопетровське, дак під час тієї ревізії у його забрали з українських віршів тільки вірші Псьолівни «Свячена вода», а власних його не взяли, бо Герн з Лазаревським встигли забрати їх до себе ще до ревізії. Ті вірші укупі з іншим Тарасовим добром зіставалися у Герна. Йдучи на заслання до Новопетровського, вже ж пак Тарасові не можна їх було взяти, та Герн і не дав би з обережності. З переписки поета з Броніславом Залєським відаємо, що увесь час, доки поета не визволено з неволі, речі його, що заціліли від рук ревізорів, були в Оренбурзі у Герна. Знаємо, що Шевченко, як був в Астрахані, писав 10 серпня 1857 до Герна. Зміст того листа нам невідомий, листа того досі не оголошено, та й чи зацілів він у кого? Герни чоловік і жінка повмирали. Я тієї думки, що в тому листі Шевченко прохав Герна вислати в Петербург на адресу Лазаревського його папери. Мабуть, Герн і вислав, але коли Тараса спинили в Н[ижньому] Новгороді, то вже ж не рука була Лазаревському пересилати ті папери до поета по пошті, а коли й пересилати, дак хіба через певні руки. Коли ж Герн не відіслав їх до Лазаревського по пошті, то можна гадати, що він переслав їх через Круликевича. Останній, вертаючи з заслання з Сирдар’ї і їдучи через Н[ижній] Новгород, бачився 7 січня р. 1858 з Шевченком 875. А 26 січня Тарас пише до Куліша, що українських поезій для друку у його є на добрих дві книжки, тільки перепиши, та й друкуй 876.
        Одначе повстає й друга думка, може, чи не більш певна.
        Що у Шевченка не було тоді, як він прибув до Н[ижнього] Новгорода, «невольницької поезії», проти сього не можна змагатися! Була б вона у його, то б він не гаявся переглянути її: дав би перевагу їй, а не «Матросу» і де-небудь згадав би про неї в своєму журналі; а то він про неї згадує вже в лютому, коли Шрейдерс, земляк і приятель його, вернувся з Петербурга 19 лютого і «привіз лист від Лазаревського 877. Певне, що з тим листом Шрейдерс привіз і «невольницьку поезію», бо 21 лютого поет «почав переписувати для друку свої вірші, писані від року 1847 до 1858» 878.
        Перебираючи свою «невольницьку поезію», Шевченко 4 — 6 березіля полагодив свою «Відьму» 879, «Лілею» і «Русалку».
        7-го березіля прийшов до його жандар, що відвозив у Вятку якогось неслухняного свому батькові сина капітана Шліпенбаха. Вертаючи до Петербурга, він довідався, що й Шевченко хоче їхати, і прийшов, чи не хоче вкупі їхати, а він за 10 карб. довезе його до Москви. Всіма сторонами попутчик траплявся вигідний. Тарас поєднався з ним за ціну і другого дня попрощався з нижегородськими приятелями, а 8 березіля о 3 годині після півдня рушив з Нижнього Новгорода.
 
 
 

        872 Записки... — С. 177 [Запис від 25 лют. 1858 р.].
        873 Основа. — 1862. — Кн. III. — [С. 17].
        874 Исторический вестник. — 1886. — Кн. І. — (С. 165. — Гаршин Е. М. Шевченко в ссылке. 1847 — 1857)
        875 Записки... — С. 158.
        876 Основа. — 1862. — Кн. V. — [С. 12].
        877 Записки... — С. 174. [Запис від 19 лют. 1858 р.; лист від М. М. Лазаревського (10 лют. 1858 р.)].
        878 Ibidem.
        879 Відомо, що «Відьму» під назвою «Осика» Шевченко написав 7 березіля р. 1847 в Седневі. Тоді він лаштував нове видання «Кобзаря» і написав до його цікаву передмову, котру з іншими паперами забрали у його жандарі під час арешту в Києві 5 квітня 1847 р. Ту передмову проф. Стороженко хоч і надрукував в «Русск[ой] мысли» за червень 1898 р., але в перекладі і з пропусками.
        Дословний список передмови тієї з оригіналу я дістав тільки 17/29 листопада 1898 р. — і подаю її слово в слово, яко досі не відому. «Випускаю оце в люде другого «Кобзаря» свого і щоб не з порожніми торбами, то наділяю його «Предисловием». До вас слово, о братія моя українськая воз любленная! Великая туга осіла мою душу. Чую, а іноді і читаю: ляхи друкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі, всі друкують, а у нас — анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя! Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів? Не бійтеся! Собака лає, а вітер несе. Вони кричать — чому ми по-московськи не пишем? А чом москалі самі нічого не пишуть по-своєму, а тілько переводять, та й то чорт зна по-якому. Натовмачать якихсь індивідуїзмів тощо, так що аж язик отерпне, поки вимовиш. Кричать о братстві, а гризуться, мов скажені собаки. Кричать о єдиній слов’янській літературі, а не хочуть і заглянуть, що робиться у слов’ян. Чи розібрали вони хоч одну книжку польську, чеську, сербську або хоч і нашу? Бо і ми таки, слава Богу, не німці. Не розібрали. Чом? Тим що не тямлять. Наша книжка як попадеться у їх руки, то вони аж репетують та й хвалять те, що найпоганше, а наші патріоти-хуторяне і собі за ними: «преочаровательно». В чарах тих ось що: жиди, шинки, свині і п’яні баби. Може, се по їх утонченной натурі і справді добре, а на наші мужицькі очі, то дуже погано. Воно і то правда, що і ми самі тут трохи винні, бо ми не бачили свого народу так, як його Бог сотворив. У шинку і наш, і москаль, і навіть німець — усі похожі на свиню. У хату прийти до його або до себе покликати по-братерськи не можна, бо він злякається, та, може, ще й те, що він пізнає дурня у жупані. Прочитали собі по складам Енеїду, та й натіснялись коло шинку, та й думають, що от коли вже вони розшукали своїх мужиків. Е, ні, братики! прочитайте ви думи, пісні; послухайте, як вони співають; як вони говорять між собою, шапок не скидаючи; або в дружньому бенкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, неначе справді у ту рецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать; то тоді і скажете, що Енеїда добра, а все-таки сміховина на московський шталт. Отак-то, братія моя возлюбленная! щоб знать людей, то треба самому стать чоловіком, а не марнотратителем чорнила і паперу. Отоді пишіть і друкуйте, а труд ваш буде трудом чесним. А на москалів не вважайте, нехай вони пишуть по-своєму, а ми — по-своєму: у їх народ і слово, і у нас народ і слово; а чиє краще — нехай судять люди. Вони здаються на Гоголя, що він пише не по-своєму, а по-московському, або на В. Скотта, що і той не по-своєму писав. Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії, і свого язика не знав, а В. Скотт в Единбурзі, а не в Шотландії, а Бернс — усе-таки поет народний і великий. І наш Сковорода таким би був, якби його не збила з толку латинь, а потім московщина. Покойний Основ’яненко дуже добре приглядався на народ, та не прислухався до язика, бо, може, його не чув в колисці од матері, а Артемовський хоч і чув, так забув, бо в пани постригся. Горе нам: безуміє нас обуяло з тим мерзостним і богопротивним панством! Нехай би вже оті Карпи-Гнучкошиєнки сутяги — їх Бог за тяжкі гріхи наші ще до зачаття в утробі матері осудив киснуть і гнить в чернилах, а то мужі мудрі і учені проміняли свою добру, рідну матір на п’яную непотрібницю, а в придаток і в (...) додали. Чому Караджич, і Шафарик, і інші не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слов’янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали? Не вдавайтеся в тугу, а молітесь Богу і работайте розумно во ім’я матері нашої України безталанної. Амінь. А щоб ви знали, що труд ваш не мимо іде і щоб не дуже чванилась московська братія своєю Ростопчиною, то от вам Свячена вода (відомі вірші Олександри Псьолівни), написана панночкою, та ще і хорошою, тільки не скажу якою, бо вона ще молода і боязлива; а переверніть пудові журнали та пошукайте, чи нема там чого-небудь такого. І не турбуйтесь, бо — єй-Богу! — не найдете. Седнев. 8 марта. 1847 [VI, с. 312 — 315].





Коментар

        25 лютого ... приходить до його лист від Лазаревського з радісною звісткою... — Йдеться про лист від М. М. Лазаревського, написаний 20 лютого 1858 р. з Петербурга (Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 136)
        Першого березіля прийшла і від міністра внутрішніх справ звістка... — У цей день поет записав у щоденнику: «На имя здешнего губернатора, от министра внутренних дел, получена бумага о дозволений проживать мне в Петербурге, но все еще под надзором полиции. Это работа старого распутного японца Адлерберга [міністра царського двору. — Ред.]».
        «Мої заповітні мрії справляються», — писала графиня Толстая... — З листа А. І. Толстої до Шевченка від 24 лютого 1858 р. з Петербурга (Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 138).
        ...звідкіль у поета взялися в Нижньому Новгороді його «невольницькі» поезії? — Два припущення біографа, висловлені нижче, спростовуються тим, встановленим В. С. Бородіним у 60-х роках нашого століття фактом, що тексти поеми «Чернець» та вірша «А. О. Козачковському» переписані С. Незабитовським з автографів Шевченка 18 серпня 1857 р. в Астрахані, ідентичні текстам «Малої книжки» (Збірник праць 13 наукової Шевченківської конференції. — К., 1965. — С. 314). Отже, зробив висновок В. Бородін, «Малу книжку» К. Герн передав Шевченкові ще в Новопетровському укріпленні. До того ж виявилося можливим розрізнити два шари правки в текстах «Малої книжки», виконані Шевченком на засланні й пізніше — у Нижньому Новгороді (ще див.: Шевченківський словник. — Т. І. — С. 376 — 377).




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments