Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 22]
 
 
X
 
        Один з Шевченкових біографів, вп. 869 М. Чалий 870 повідав, що «після відказу Піунівни Шевченко запив надовго». Невідомо мені, з яких джерел д. Чалий взяв такі звістки, а я, уважно переглянувши Шевченкові листи і Записки, певен, що присуд сей зовсім несправедливий, як несправедливі й дальші слова д. Чалого, що Шевченко пильновав, ходячи до театру, піймати Піунівну за кулісами, але вона втікала від його п’яного, доки він не повалиться, було, де-будь на вільну канапку.
        З щоденних Тарасових записок я зробив чимало виписок за ті три тижні, впродовж котрих тяглася пасія його сватання. День крізь день, ранок і вечір, наче в прозорій воді гірської криниці, бачили ми не тільки те, що він діяв, але й те, що з ним діяли і діялося, і раз тільки, єдиний раз, Тарас признає, що «провів безпутно ніч». Се було після того разу, коли Піунови найбільш вразили його самолюбство. Нехай буде, що тієї ночі, ображений і знесилений, поет заливав випивачкою болі кохання й образи.
        Ще виразніше стоїть річ про «куліси» і «канапки». 3-го лютого наступав того року великий піст: значить, тоді до театру ніхто не ходив і спектаклів у піст не було і не могло бути. Правда, 16 лютого були в театрі живі картини і Шевченко був у фойє і сидів з Піуновим, але досить згадати, що в тих картинах брала участь годованка Дорохової — Пущина і Дорохова пильновала коло її. А Шевченко так шановав і Дорохову, і Пущину, що сама ота шаноба не дала б йому показатися п’яним в театрі, та ще за кулісами.
        Найгірший з психічного боку був у Шевченка останній день того сватання, день 23 лютого, і не було б нічого чудного, коли б він в той день «нализався», як він казав, чи «запив», як каже д. Чалий. Але ж із «Записок» знати, що того дня він одержав лист від Куліша і мірковання його над змістом того листа свідчать нам, що у Тараса в голові «чмелі не гули». Навпаки, він міркує свіжою головою і, обмірковуючи тільки що пережите сердешне лихо, каже: «Завтра Кудлай їде до Владимира 871. Прохатиму його взяти й мене з собою. З Владимира якось допхаюся до села Нікольського і там, в обіймах мого старого друзяки (Щепкіна), Біг дасть, забуду і про Піунову, і про всі мої гіркі безталання і невдачі. Спочину та й візьмуся переписувати для друку мою невольницьку поезію».
        Річ певна, що так би воно й сталося, але ж доля змилостивилась над страдальником. Мабуть, лихій долі або вже соромно стало за таке раз-у-разне гноблення чоловіка, або вона втомилася гнобити Шевченка, мусила спочити, заснути на якийсь час, а в ту саме годину і блиснув Тарасові промінь путі не в Никольське, а шляхом сподіваним і бажаним.
 
 
 

        869 Високоповажний. — Ред.
        870 Чалий, с. 115.
        871 Владимир — губерн[ське] місто на шляху в Москву.





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, Кониський, Фотографії
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments