Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 20]
 
 
IX
 
        Прийшла масниця — національний «карнавал» у великоросів, однаково властивий і інтелігенції, і простому народові. Головну частину масниці становить їжа «блинов» (млинців) та катання на конях. Катання річ добра, справді заласна, та ще коли сприяє тому погода, санна путь, ясна, тиха година і невеличкий мороз. Коні мчаться по білосрібному шляху, аж парують вони, здіймаючи срібне куряво. Мороз рум’янить тобі твар: надає жвавості, чуєш бадьорість тіла і веселість в серці.
        Шевченко спорудив катання задля Піунових. Поїхали в якесь село Бор. Тут чаювали; Шевченко всю дорогу був веселий, жартував. Стара Піуниха добре тямила, що Тарас кохає її Катрю, й імкнула собі, що під такий веселий час він може зняти бесіду про кохання, почне свататися, а віддавати доню за вбогого поета вона не хотіла. Та й Піунівна не горнулася до його чистим серцем дівочим; вона тільки женихалася, жартовала, а щоб побратися, не було у неї на думці. Не був він їй під мислі. Вона не доросла до розуміння великого щастя стати дружиною великого поета-мученика і його «старі плечі» підперти своїми молодими плечима. Отож на катанню, мабуть, за порадою нені, вона й стала співати великоруські народні пісні весільні, про те, як «миленький» не радить братися, доки не буде повен «сундук» (скриня) добра, коробок холста» (полотно).
        А Тарас слухає тієї пісні, та й думає собі: «У московського чоловіка жидівська основа: без віна він навіть і покохати не може». А про те й на думку поетові не впадає, що Катруся співає ту пісню не тільки задля його, але й до його! В неділю на масниці йде він формально сватати Піунівну.
        Катруся саме збиралася йти на репетицію. Помітивши, що Тарас якийсь згуртований і серйозний, дівчина імкнула собі, що саме у його на думці, і хваталася швидше вийти з хати.
        — Тривай, дівчино, не йди, — спинив її Шевченко.
        — Пустіть, не спиняйте мене: мені треба на репетицію швидше, — змагається Піунівна.
        — Постривай-бо, серденько, — благає Тарас.
        Катря спинилася, сіла.
        В хаті сидів Катрин батько. Тарас прохав покликати й матір. Прийшла й та, сіла, а Катря встала, стоїть серед хати, не роздягається. Тарас почав українським звичаєм промовляти про «стрільців, про куницю, про купця» і т. ін. і нарешті каже:
        — Батьку й мати! Віддайте за мене доню.
        Піунівна стояла наче вкопана. Мати моргнула оком, щоб швидше ішла вже вона з хати.
        А мати стала казати, що Катруся ще дитина, зовсім ще недоросла, віком зовсім не під пару Тарасові і т. ін.
        Легко вгадати, що діялося в душі поета. А Піунівна тим часом благовістила в театрі про «гарбуз». Так я гадаю з того, що в журналі Тарасовому про вечір того дня записано про якісь «пащиковання».
        Одначе ж Тарас не вважав ще, що справа сватання його навіки пропала. Йому здалося, що він сам попсував діло і не зумів висловитися так, як треба було, а висловився так, що Піунівна взяла його «або за божевільного, або за п’яного». Береться він полагодити діло і пише до неї лист. «Я вас кохаю, — пише він, — і кажу вам се просто: ви занадто розумні, щоб сподівалися від мене палкого висловлювання кохання, а я занадто кохаю і шаную вас, щоб уживати тих дурниць, яких уживають люди звичайно. Побратися з вами — це для мене величезніше щастя, а відректися від сієї думки буде трудно мені. Але коли судилося інакше, так нічого діяти, треба коритися долі. Якщо ви чи не можете, чи не хочете стати зі мною у парі, так лишіть мені хоча єдину втіху: бути вашим другом... Сподіваюся на відповідь».
        Відповідь не приходила, але 2 лютого прийшов до Тараса сам Піунов і засвідчив, що Катря те сватання взяла за театральну сцену. У Тараса знов ожила надія, «що справа його не так стоїть лихо, як він гадав». Чи не хотів він, чи марево не давало йому розібрати діло і зрозуміти, що Піунов прийшов до його єдине в справі переходу доні його в Харків. Марево і надія так ще пановали над Тарасом, що він не спроможен був кинути надію, хоча бачив, що Піунівна «не хоче з ним бачитися», а батько її «про те сватання не висловив виразно своєї думки».
 
 




Коментар

        Поїхали в якесь село Бор. — Див. запис у щоденнику від 26 січня 1858 р.
        В неділю на масниці йде він формально сватати Піунівну. — Сцену сватання біограф змалював за спогадами К. Б. Піунової-Шмідтгоф (Юшков Н. Ф. К истории русской сцены. Екатерина Борисовна Пиунова-Шмидтгоф в своих и чужих воспоминаниях. — Казань, 1899).
        «Я вас кохаю, — пише він, — і кажу вам се просто...» — Текст листа Шевченка до К. Піунової записано в щоденнику від 30 січня 1858 р. чужою рукою, — таким чином, невідомо, хто автор цього листа, написаного від імені Шевченка.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, Кониський, Піунова
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments