Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 16]
 
 
VII
 
        Недовго, одначе, ясне сонце радощів світило Тарасові і гріло його серце. Ледві минув місяць, як душа його була охмарена зовсім несподівано, гидко і вразливо.
        Річ відома: де люди, там і заздрість. Де заздрість, там і брехні, і покліп. В натовпі людському завжди трапляються люди, що заздрять, не переносять людей видатніших, хоч останні їм зовсім не стоять впоперек дороги, а проте їх нечисте, неблагородне, хоре на егоїзм серце завжди пильнує принизити людину видатнішу, причавити її, щоб вона не стояла вище, а була коли не нижче, дак хоч врівень з усіма. І часто-густо в таких випадках хорі морально егоїсти уживають найпаскудніших заходів, щоб нашкодити тому, кого природа поставила вище за їх на цілу, як кажуть, голову.
        Так трапилося і з Шевченком в Нижньому Новгороді. Знаємо, що він нікому тут і ні в чому дороги не переходив популярності він ніколи не шукав, не бігав за славою, а вона сама рвалася до його і через двері, і через вікна. Отже, таки знайшлася якась «добра» людина, що зохотилася пускати про його покліп, сіяти неславу. Звісно, той, про кого брешуть, завжди останнім довідується про брехні.
        Так було і з Шевченком. Впивається він собі споминками тих радощів, що надав йому Щепкін, і байдуже собі, аж ось з початку лютого приходить до його лист, де старий друзяка його, Михайло Семенович, з розжалобленого серця пише про його «недоладне і нетверезе» життя. «Чим мені запевнити його, — каже собі по думці Тарас, — що се неправда?» 848 10 лютого він пише до Щепкіна 849: «Яка оце сорока-брехуха на хвості принесла до тебе, що я тут нічого не роблю, тільки бенкетую? Брехня! єй-же Богу, брехня. Ти ж сам гарненько подумай: хто ж нас шановатиме, коли ми самі себе не шануємо? Я ж уже не хлопець нерозумний і від старості, слава Богу, не одурів, щоб таке виробляти, як ти пишеш. Плюнь, мій голубе сизий, на оцю паскудну брехню і знай, що коли мене неволя і горе не побороли, то сам я не звалюся. А тобі велике-превелике спасибіг за твою щиру любов. Я аж заплакав на старості, як прочитав твоє письмо, повне чистої, некупленої любові... Люби мене оклеветаного».
        Можна б вгадати і назвати оту «сороку-брехуху», але се про нас ваги не має. Ліпше погляньмо: чи не гуляв, не пиячив часом справді Шевченко в Нижньому Новгороді? Нехай він сам дасть нам відповідь в своєму журналі, де він нічого не таїв.
 
 
 

        848 Записки... — С. [171 — 172].
        849 Редакція «Киевской старины» надруковала оцей лист (кн. II. — 1885 р. — С. 333) яко писаний Шевченком до Максимовича, та ще й запевняє, що «поет виправдується перед своїм другом, очевидно, против...» брехень. А в примітці до листа, де річ іде про лист директора харківського театру і сказано, що «Тетяна цілує тебе як батька рідного», редакція «Киев[ской] стар[ины]» додала, що, мабуть, річ іде про Піунову і перехід її на столичну сцену. Не збагнути мені, яким робом можна було шановній редакції наробити стільки і таких грубих помилок! Досить самого змісту сього листа, щоб запевнитися, що він не до Максимовича. До останнього Шевченко не вдався б з таким щирим, сердечним словом! З Максимовичем тоді не було навіть приятельсько-теплих стосунків у Тараса. Зазирнувши до Тарасового «Дневника» (журнала) в «Основу», легко було побачити, що се лист до Щепкіна і що Тарас піклувався про перехід Піунівни, як се будемо бачити, на харківську, а не на столичну сцену. Одначе, цікаво б вияснити, яким чином лист до Щепкіна опинився в паперах Максимовича... Редакція «Киев[ской] старины» правду сказала: «Ничто так не случайно, как судьба писем». Тим-то, скажу я, друкуючи листи видатніших людей, треба поводитись з ними вельми уважно і обережно. Додам, що редакція помиляється, гадаючи, що переписна Шевченка з Максимовичем була «деятельною и обильною». Ні, не була вона такою: принаймні сього ні з чого не знати. Швидше навпаки, як побачимо се з фактів і як се знати з книги Чалого.





Коментар

        ...з початку лютого приходить до його лист, де ... Михайло Семенович, з розжалобленого серця, пише про його «недоладне і нетверезе» життя: — Йдеться про лист М. С. Щепкіна від 6 лютого 1858 р. з Москви.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1858, Будьмо, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments