Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 15]
 
 
        Невимовно мусив зрадіти Тарас з такої відповіді Щепкіна і 5 грудня між іншим пише до Куліша 840: «А що, якби і ти забіг за ним (за Щепкіним) та вкупочці і прилетіли б до мене... Тут би ми порадилися з старим майстром і про твої записки, і про моє нікчемне добро. Прилітай, мій голубе сивий, хоч на тиждень, хоч на один день.... Я жду тебе, а ти стань мені за рідного брата». Посилаючи оцей лист, Шевченко каже собі на думці: «Який би я був щасливий, коли б сталося так, як я бажаю! А чей же, може, й станеться!» 841
        Ні, не сталося, або, певніш сказати, сталося, та зовсім не так. На огонь щиросердих, радісних сподіванок поета Куліш линув цебром холодної води 842: «Не подобає мені, — відповів він Тарасові, — їздити на розмову до тебе в Нижній: бо про тебе побиваються, як би тебе залучити до столиці; як же піде слава, що вже й тепер до тебе збираються земляки, як жиди до рабина, то, гляди, й попсується твоє діло у великих панів...»
        Не поїхав і Лазаревський з Артемовським. Тільки Щепкін не підляг холодним гадкам і зробив те, що казало йому серце! Поїхав.
        «Сьогодні (23 грудня), — писав Шевченко до Осипова 843, — жду до себе дорогого гостя з Москви. І кого б, ви думали, я так тремтяче дожидаю? Семидесятилітнього знаменитого старця Михайла Семеновича Щепкіна! Чи не правда ж, що дорогий гість? Та ще й який дорогий, єдиний! І справді, се єдиний і щасливий чоловік між людьми. Дожити до такого старого віку і зберегти всю свіжість моральну. Се річ незвичайна. Ми не бачилися з ним від року 1847, і як мені заборонено їздити до столиці, то він, старець-юнак, не вважаючи на мороз і фугу, їде за тим єдине, щоб мене поціловати. Чи не правда ж: юнак і який ще юнак сердешний, палкий! Я горджуся моїм старим, моїм геніальним другом, і горджуся справедливо».
        Дійсне, з радощів Тарас тремтів: «Післязавтра, — читаємо в його журналі, — я обійму мого старого друга!.. Який я щасливий! Небагатьох з нас Бог наділив такими повними радощами. І вельми вельми небагацько таких людей, що, доживши до осьмого десятка, зберегли таку поетичну сві жість серця, як Щепкін. Щасливий патріарх-артист» а44.
        Радощів Тарасові додала ще й графиня Толстая, подаючи йому надію, що, може, й пустять його до столиці в Академію. А 24 грудня саме на кутю у Тараса був «праздников празд ник и торжество из торжеств»! О 3-й годині ночі приїхав Щепкін...
        Шість день раював Шевченко; щість день Щепкін був у Н[ижньому] Новгороді і тричі грав на сцені, виступивши один раз в найліпшій своїй ролі Чупруна (жарт Котляревського «Москаль- чарівник»).
        Одним ментом задля Шевченка минули ті щасливі шість день. На превеликий жаль, у нас нема жодної звістки, про що переважно йшла тоді бесіда у Тараса з Щепкіним В Тарасовому журналі, за дні перебування Щепкіна у Н. Новгороді з 25 до 29 грудня, нічого не записано, а 29-го читаємо: «О 1-й годині з півночі поїхав від мене Щепкін. Я, Овсянников, Брилкін і Олійников провели мого великого друга до першої станції. Шість день повного радісного життя! І чим я відплачу тобі, мій єдиний друже? Чим заплачу за оце щастя, за оці радісні, солодкі сльози? Любов’ю? Таже я давно люблю тебе. Молитвою? Опріч щирої молитви за тебе, я нічого не маю».
        І другого дня поет ще не прийшов в себе після чарівного, гарного видіння: все ще перед очима у його стояли Городничий («Ревізор» Гоголів), Михайло Чупрун і Любим Торцов («Бедность не порок» Островського). «Але яскравіш і блискуче-променисто, більш за великого артиста стоїть великий чоловік, що рахманно так усміхається, мій друзяка, єдиний, мій щирий, мій незабутній Михайло Семенович Щепкін!..» 845
        Щепкін налив Тарасове серце повно до краю високим вражінням: воно било великою, може, чи й зримою кому хвилею високого духа і серця. Та хвиля пригноблена була десять років. Враження чистого, огрійливого була сила-силенна; виливши частину його в журналі, Тарас частину виливає в листі до графині Толстої, писаному 2 січня р. 1858. «Я щасливий, — пише він, — без краю щасливий, маючи такого друга, як Щепкін... Він трьома спектаклями довів нижегородців до тремтіння, до захвату, а мене переніс не на сьоме, а на семидесяте небо... Яка жива, свіжа, поетична натура! Великий артист, великий чоловік і, кажу гордо, мій найщиріший, найніжніший друг. З оцього через край повного щастя я був не при собі і не спроможен був взятися за перо, щоб написати до вас» 846.
        Знов із листа до Куліша 847, писаного за тиждень після виїзду Щепкіна, знати, що почуття радощів не втихомирилося, не уляглося в Тарасовому серці. «Наробив він мені, оцей старий (Щепкін), лиха: і досі ще ходжу неначе з тяжкого похмілля від його колядок. Учистив старий, аж пальці знать! І де у його взялася така жива, сердешно тремтяча натура? Диво, та й годі!»
 
 
 

        839 Чалий, с. 109.
        840 Основа. — 1862. — Кн. [V. — С. 10].
        841 Записки... — С. 150. [(Запис від 4 груд. 1857 р.)].
        842 Чалий, с. 109.
        843 Основа. — 1862. — Кн. IV. — С. 29.
        844 Записки... — С. 155. [Запис від 21 груд. 1857 р.].
        845 Ibidem. — С. 156.
        846 Русск[ая] стар[ина]. — 1877, — Кн. X. — [С. 291 — 292].
        847 Основа. — 1862. — Кн. V. — С. [11]





Коментар

        «Не подобає мені, відповів він [Куліш. — Ред.] Тарасові, — їздити на розмову до тебе в Нижній...» — З листа П. Куліша до Шевченка, написаного близько 15 грудня 1857 р. з С.-Петербурга.
        «Наробив він мені, оцей старий (Щепкін) лихо...» — З листа Шевченка до П. Куліша від 4 січня 1857 р.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1857, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments