18 липня 1845 р., «ще до свого москалювання»; але тямив і те, що під той час незручно було виводити в печаті ймення Шевченка, яко українського письменника, тим-то він і надруковав «Наймичку» без авторового підпису, кажучи в передмові, що поему списав з альбома у однієї української панночки. Тепер знаємо вже, що та «хуторянка» був Андрій Лизогуб.
Того ж таки часу Куліш надруковав у Петербурзі свою «Граматку». Варенцов, вернувшись 10 грудня з Петербурга, привіз Тарасові з Москви від Осипа Бодянського нову книжку його «О времени происхождения славянских письмен», а від Куліша «Граматку». Тарасові подобалася остання: він каже 822, що вона «скомпонована гарно, розумно і благородно; що се перший вільний промінь того світу, що може зазирнути до здавленої панами голови невольників». Про оцю «Граматку» і Костомарів писав до Тараса, що «вона порадовала його, та не так вона сама, як думка писати для народу. Приходить час проснутися нашому люду і розумом працювати. Треба, щоб по селам учити дітвору по-нашому, а на те треба того, з чого учитися. Мені здається, що погляд Кулішів не годиться до букварів: народу треба тепер не лагоминків, а твердої тверезої страви. Тепер нам треба граматики своєї мови, короткої історії натуральної, короткої географії та космографії, книжки про закони, наскільки вони потрібні для народа» 823.
Тут варто до слова сказати, що погляди на освіту в народній мові, погляди на потреби і зміст підручників, взагалі погляди на потребу освіти реальної зійшлися однаковісенько у наших старіших братів-письменників з поглядами молодих українців. В сій справі погляди «батьків і дітей» ні в чому і у нас не відрізнялися.
Та система освіти, про яку Костомарів писав до Тараса, пановала по недільних школах на Україні, принаймні в Полтаві ми і без книжок учили дітвору по-українськи тому, про що пише наш історик. Небавом і книжечки такі були скомпоновані. Я подав до цензури власні рукописи географії, історії і про закони, потрібні селянам і у життю щоденному. Нічого того цензура не вернула, опріч арифметики та прописів.
Куліш, як відомо, не гадав обмежоватися «Граматкою»; він писав до Тараса, щоб поробив малюнки до історичних дум наших і до своїх ліпших віршів, а «ми виріжемо ті малюнки на дереві, напечатаємо фарбами трошки лучче від лубочних московських і продаватимемо по 2 — 4 шаги (1 — 2 копійки), і будуть вони продаватися по всіх ярмарках, і наліплюватимуть їх у кожній хаті, замість московсько-суздальського плюгавства... Я й сам би понамальовував, та у мене ті нариси не будуть такі характеристичні, як у тебе. Ти як не поведеш пером, то все воно закарлючиться по художницьки...» 824.
822 Записки... — С. 150. [(Запис від 10 груд. 1857 р. — Кобзар. — Т. III)].
823 Чалий, с. 116. [Лист від М. І. Костомарова (23 січ. 1858 р.)].
824 Чалий, с. 122. [Лист від П. О. Куліша (14 лют. 1858 р.)]
Попередня Наступна
