Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 — березіль 1858), стор. 7]
 
 
IV
 
        Ждати відповіді довелося Шевченкові трохи не цілого півроку. Не можна сказати, щоб за сей час життя його в Нижньому Новгороді траплялися які незвичайні пригоди, щоб видавалися лихою чи доброю стороною; до таких можна хіба зареєструвати невдатне сватання його до Піунової та приїзд до Н[ижнього] Новгорода його великого друзяки артиста Михайла Щепкіна.
        Звісно, і без таких надзвичайних випадків життя його не йшло рівною ходою, як воно йде у людей звичайних: повно у йому переходів, перемін у становищі духа, повно енергії, як завжди буває з такими, як Тарас, великими і глибоко перейнятливими людьми. Прокидалося те фактами дрібними, але прокидалося під барвою, властивою тільки людям видатнішим. Жодного дрібного вчинку в житті Шевченка не треба й не годиться нехтовати. Тим-то ми й переглянемо життя його в Нижньому Новгороді день скрізь день.
        На знайомості в Нижньому Новгороді з людьми інтелігентними Тарасові недостачі не було. Нижегородці щиросердо і гостинно вітали його, і ми вважаємо за обов’язок висловити сердечну подяку українців нижегородцям за привітну гостинність до нашого поета. Ледві чи була в Нижньому Новгороді така освічена господа, щоб двері її не були навстіж відчинені задля віщого Кобзаря України. Не тільки люди звичайні, але й люди видатніші, аристократи, багатирі, князі, починаючи з губернського маршалка, вважали за честь і шанобу для себе знайомість з тим, кого три місяці назад капітан Косарєв велів муштровати прилюдно на плацу по кілька годин щодня.
        Опріч Брилкіна, Овсянникова і Шрейдерса, яким Шевченко і які Шевченкові стали людьми своїми, близькими, між знайомими Тараса в Н[ижньому] Новгороді бачимо князів Голіцина і Трубецького, генералів Ваймарна і Фрайліха 810, начальницю дівочого інституту генеральшу Дорохову, бачимо відомого критика музичного Улибашева 811 і інш., і інш. Ми не можемо не радіти, читаючи звістки, як сердечно вітали в Нижньому Новгороді нашого поета.
        Бачимо, одно слово, що життя Тараса пішло не згірш і з боку околишнього: ніщо не нагадувало йому, що він всетаки сидить на припоні, під доглядом поліції.
        З свого перебування в Ниж[ньому] Новгороді Шевченко пильнує скористоватися перш за все задля свого духа і свого олівця художницького. Перебуваючи на. засланню, він майже зовсім не мав хліба духового. В листі 12 листопада р. 1857 до графині Толстої він щиро признається, як він зубожів на хліб духовий: «Мені, — пише він, — неминуче треба було якоїсь зупинки між Північною Пальмірою і степом киргизьким: інакше я прибув би до вас сущим киргизом. Впродовж 10 літ я, опріч «Русского инвалида», нічого не читав. От ви і гадайте собі, яким темним чудаком прибув би я в товариство людей освічених! Тепер книжок у мене сила. Я читаю запоєм і раюю читаючи».
        Книжок дійсно не бракувало. Опріч звичайної преси російської того часу, опріч книжок українських, що поприсилали до його з столиці Куліш, Лазаревський і інші приятелі, він добував ще російські книжки, видані за границею. У англичанина Гранда 812 роздобув він видану Герценом у Лондоні «Полярную звезду» р. 1856. «Намальовані на обкладці її портрети наших апостолів-мучеників (повітаних за 14 грудня) вразили мене, — пише Тарас 3 грудня (Помилка: 3 листопада. — Ред.), — так тяжко, так скорботно, що я не спроможуся відпочити від сього темрявого вплину. Як би то добре було, коли б хто на спомин оцієї скорботної події видав медалю. З одного боку вибити б портрети оцих великомучеників та й підписати «перші російські благовісники волі», а з другого боку портрет «Неудобозабываемого тормоза», під ним підписати: «не перший російський катюга коронований» 813.
        Кладучи поклони перед подією 14 грудня р. 1825, глибоко шануючи діячів її, так званих «декабристів», Тарас стосується до них одначе небезкритично. В «Записках» його читаємо про декого з декабристів от які замітки. «У Якобі стрівався і благоговійно спізнався з декабристом Іваном Анненковим, що вертає з Сибіру (по амністії 26 серпня). Сивий, благий і величавий засланець. В бесіді його нема й тіні озвірення на своїх жорстоких суддів, навіть добродушно кепкує з фаворитів коронованого фельдфебеля, з Чернишова і з Левшина, що був головою верховного суду (над декабристами). Благоговію перею Тобою, один з наших первозванних апостолів» 814. Але трапилася другим разом нагода записати дещо з життя другого декабриста. Тарас стрів нешлюбну доню одного з декабристів 815 — «дівчину на предиво гарну, любу і шпарку», і каже: «Туга бере мене, коли я бачу таких (нешлюбних) дітей. Нікому, тим паче заступникові волі людської, я не прощаю такої незалежності неморальної; вона спутує таких горопашних дітей. Нехай вже який-небудь гультяй гусарин, або дідич-собачник! Таким можна вибачити, але декабриста, що поніс свого хреста в пустиню Сибіру во ім’я людської волі, тому не можна вибачити такої незалежності. Коли він не спроможен був стати вище звичайного чоловіка, дак не повинен був принижати себе перед людьми звичайними» 816. Другим разом з приводу того ж таки декабриста Шевченко записує про його такі звістки: «Він — батько Ніни, займає в Москві якусь значну посаду, а мати проста якутка, живе в Ялуторовську. Він одружився з багатиркою, вдовою К. властиво на те б то, щоб добре виховати свою Ніночку... гидкий батько» 817.
        Радіє Тарас, почувши від Варенцова, приятеля Костомарова, що в Москві поміж молодіжжю ходить лист Костомарова до царя, лист, повний правди і взагалі розумніший і ширший, ніж лист до царя від Герцена. Лист написав Костомарів з Лондона. «Коли се правда, — додає Тарас, — так запевне можна сказати, що Микола Іванович «сопричтен» до собору наших закордонних апостолів. Благослови його, Господи, на оцьому великому шляху» 818.
 
 
 

        810 Веймарна і Фрейліха. — Ред.
        811 Улибишева. — Ред.
        812 Гранта. — Ред.
        813 Записки... — С. 141; Кобзар — Т. III.
        814 Ibidem. — С. 136..[(Запис від 16 жовт. 1857 р.)].
        815 Доню одного з декабристів — Ніночку Пущину. — Ред.
        816 Записки... — С. 142. [(Запис від 4 листопад. 1857 р.)].
        817 Ibidem. — С. [143] — 144. [(Запис від 6 листопад. 1857 р.)].
        818 Ibidem. — С. 135. [(Запис від 16 жовт. 1857 р.)].





Коментар

        ...опріч книжок українських, що поприсилали до його з столиці Куліш, Лазаревський і інші приятелі... — П. Куліш надіслав Шевченкові свої «Записки о Южной Руси» у двох томах (1856 — 1857), «Народні оповідання» Марка Вовчка (1857), роман «Чорна рада» (Спб, 1857), «свою «Граматку» (1857), М. М. Лазаревський — збірник А. Л. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854), М. О. Максимович — свій переклад «Слова о полку Ігоревім», «Жабомишодраківку» К. Думитрашка (1859), О. М. Бодянський — власну працю «О времени происхождения славянских письмен» (М., 1855).
        Лист написав Костомарів з Лондона. — Такого листа не існувало, — це були необгрунтовані чутки.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1857, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments