Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До виходу першого Кобзаря, стор. 17]


        Ми більш-менш запевне можемо сказати, хто і чим годував, хто доглядав Шевченкову музу, коли ще вона була в пелюшках і доки не розбудило її дихання волі. Перш за все, маємо високого достоїнства твір Шевченка, де він «неложними устами» висловив нам ті обставини, серед яких зростав його могутній геній. Сей високохудожественний малюнок стає нарисом, або, певніш мовити, канвою колиски, в якій зростав Шевченків талант поетичний. В віршу «До Музи» поет промовляє:
       
        Ти, сестро Феба молодая.
        Мене ти в пелену взяла
        І геть у поле однесла;
        І на могилі серед поля,
        Як тую волю на роздоллі,
        Туманом сивим сповила;
        І колихала, і співала,
        І чари діяла...
       
        Першими батьками, що вигодували Тарасів дух і дар поетичний, першими ніжними няньками, що пестили в крепацькому тілі мужицької дитини кебету поетичну, були природа й історія України. Природа наповала його душу ще змалку високим ліризмом; а народна історія, переказана йому в піснях сліпих кобзарів, діда Івана і більш за все в піснях народу взагалі, годовала серце поета високим народно-національним почуттям. Опріч того, побут народу, його тяжка неволя, — все оце незримою цівкою вливалося і годувало увесь духово-моральний організм Шевченка; ростило його талант, «повитий сивим туманом». В сьому сповивачі і зростав проквільно, мовчки велетень нашого слова. Доля перекинула Шевченка на чужину, і тут місячні ночі в Літньому саду починають потрошку ворушити його талант; але сповивач міцний ще, а у сповитого велетня мало ще духової сили, щоб порвати його. Другим духовим хлібом Шевченка, можна сказати, змалку і до останку, стає Біблія і, переважно, з неї Псалтир. Останній він трохи чи з першого і до останнього слова вивчив ще змалку і читав його з пам’яті. Біблію читав він і потім за порадою Брюллова. Читав її, сидячи потім і в тюрмі, і в казематі, і в казармі; тут читав її і по волі і по неволі, бо більш жодної книжки не давано йому читати. Вплив Біблії яскраво і виразно відбивається скрізь і в поезіях Шевченка, і в прозі, писаній мовою російською, і в «Записках» його, і навіть в листах до приятелів і до знайомих. Вплив Біблії не менш впливу народної пісні на творах Шевченка лежить червоною ниткою. Поруч з оцим впливом бачимо вплив історії України; історії переважно з тим духовим простованням, яким дише «История Руссов» Кониського 208. Правда, тоді ще (до р. 1845) не було друкованої історії Кониського, але ледві чи багацько було таких освічених українців, тим паче патріотів, щоб не мали у себе переписаної «Истории руссов». Я пам’ятаю, як був ще малою дитиною, як батько було виймає з скрині бережно загорнений в сувій полотна суверток синього паперу, — то і була «История руссов». Пізніш знов р. 1847 — 49 такий самий суверток з переписаною історією Кониського я бачив в Чернігові у діда свого Феоктиста Ротмистрова; р. 1853 те ж саме бачив і вперше сам вже перечитав ту писану історію в золотоноському повіті у Іскри; ще пізніше, р. 1856, піп в Переволочні Прилуцького повіту, нарешті р. 1859 столяр Гавриленко Грицько в Полтаві показували мені такі самі попереписувані історії Кониського.
        Вже ж не можна гадати собі, щоб отієї історії не було в Гребінки і щоб він не давав її читати Шевченкові. З листів Шевченка до Бодянського Осипа Максимовича (професора в московському університеті) відаємо, що Шевченко і пізніш, коли історія Кониського була вже надрукована, вельми інтересувався єю.
        Знаємо, що ще до визволення з крепацтва Шевченко спізнався з Гребінкою і вже ж певна річ, що останній давав йому читати твори Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки, Бодянського і свої. Все оте годувало і ростило поетичний талант Шевченка. «Наські казки» Бодянського, видані ще р. 1835, напевне, теж мали вплив на Шевченка; найпаче передмова до їх запорожця Іська Материнки, підписана ініціалами Бодянського. В серце до Шевченка не могли не запасти оці слова Бодянського до земляків: «Може, хочете, щоб який ворог нетруджений нашою батьківщиною поживився? Нас же да нашим же добром почастовав? Глядіть, щоб з нашого хворосту да не загнули нам якої чуденної карлючки» 209.

        208 Автор «Истории руссов» невідомий, тривалий час ним вважався Г. Кониський. — Ред.
        209 «Наські українські казки [запорожця Іська Материнки]. — М., 1835. — С. XIII.




Попередня                 Наступна        
Tags: 1839, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments