Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [До виходу першого Кобзаря, стор. 16]

V
       
        Хоча Тарасові і здавалося, що живопись його прийшла — професія, його хліб насущний», а проте інша прирожденна йому сила не вважала на його думки: і тоді, коли він «стояв перед великими творами свого великого учителя в ясних залах Академії художеств», та всемогутна сила «чари діяла» над ним. Вона водила його по степах наддніпрянських і показувала йому «тіні мучеників, бідолашних наших гетьманів». Вона розстилала перед ним степи, засіяні могилами. Вона показувала йому його «прекрасну, безталанну Україну в усій її красі меланхолійній, красі непорочній». Вона, ота сила всемогутня, незримою рукою з незримої чаші напувала Тараса тими «чарами», якими він навіки причарував до себе свою прекрасну Україну. З тими «чарами» лився незримо до його в душу той «божественний глагол», що устами Тараса розбудив «приспану» Україну. Прокинулася Тарасова муза і позвала його служити Україні і всім людям в іншій сфері. На сій службі Шевченко надбав собі навіки безсмертної слави, але ж за те зазнав невимовно тяжких страждань і пекельної неволі в казармі смердячій. Муза вінчала його вінцем, що довіку людського не зблекне, не потемніє і довіку сяятиме яко вінець генія українського слова, яко колючий терновий вінець величезного мученика і апостола правди, світу і волі людської.
        Перед нами тепер стане вже не тільки художник Шевченко, перед нами розгортається суверток, де списане життя поета Шевченка.
        Погляньмо, як розвивався, на якому грунті зростав прирожденний Шевченкові талант поетичний.
        Річ певна, що дар поезії був у Шевченка прирожденний, але сього не досить, і, опріч прирожденності, був ще й інший грунт, на якому повагом зростала Тарасова муза; була ще та роса, той покорм, що поїли, годували і ростили його музу, — Шевченко не повідав нам, яким робом зростав і розвивався талант його; якою стежкою і хто вів його, хто і чим згодував його. Та ледві чи й спроможен він був повідати про се: йому тільки можна було сказати нам, хто і як спиняв зріст його таланту; хто і як держав його музу в темному льоху, не пускаючи її на світ, на волю. Він про се і сказав нам: крепацька темнота, неволя та злидні. Були ще й інші вороги його музи. Увесь політичний і соціально-моральний устрій державний ворогував з його музою і воювати її вирядив від себе те хиже військо, що зоветься неволею, темнотою і злиднями.
        Даремна річ сподіватися від таланту, щоб він дав широку відповідь на питання про історію свого зросту і розвитку. Талант і сам того не відає; сам не спостерегає і не може спостерегти, коли і як він росте. Чим більший у чоловіка талант, тим менш він відає про се, тим менш він спроможен спостерегати процес його зросту і розвитку. Поет не відає, коли і як зростала творча сила його таланту. Сущий поет єсть сущий, найпокірливіший раб, невольник свого натхнення. Він не відає, коли призвання пришле до його натхнення; а останнє прийде і скаже поетові: твори, — і поет слухається, творить, не питаючись і не відаючи того, з якої речі він творить так, а не інакше. Біографи і критики мусять самі вже доходити до грунту, на якому зростав талант, і до стежки, якою йшов процес його розвитку.



Попередня                 Наступна        
Tags: 1839, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments