Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 — серпень 1857), стор. 38]
 
 
XVII
 
        До «хурдиги» амністія повинна була прийти, переходячи через усі бюрократичні митарства, і доки вона не прийшла стежкою урядовою, доки її не оголосив своїм приказом комендант форту, доти визволений великий мученик і de facto і de jure був ще все-таки «рядовим 2 роты» і мусив справляти військову службу. Амністія йшла вельми мляво, і доки вона припленталася до форту — багацько ще і фізичних, і моральних мук зазнав геній нашого слова. В «Записках» його, наче в зеркалі, ми день крізь день бачимо ті муки довготерпеливого ждання.
        «Тепер, — читаємо в журналі його 16 червня 777, — коли найближчі мої начальники, фельдфебель і ротний командир (Косарєв), довідалися про моє визволення, вони не ослобонили мене від муштри та від калавурних відбутків, одначе не заборонили, коли буде у мене вільний час, перебувати на городі. Я і за се їм сердешно дякую»
        Визволений від перебування в казармі, поет впивається ца городі під своєю вербою — раюванням в самітності. «Відколи не забороняють мені перебувати на самоті, я незвичайно полюбив самітність. Люба самітність! В життю не може бути нічого більш солодкого, більш чарівного, як самітність. Найпаче перед лицем нені природи, коли вона квітчається, всміхається, під чарівним її впливом людина мимоволі поринає сама в себе і «бачить Бога на землі». Мені і перш не подобалася гучна діяльність або, ліпше мовити, гучне байдикування; а після того, як я перебув десять років життя в казармі, самітність мені здається дійсним раєм. Отже, все-таки не спроможен ні до чого взятися. До праці найменшої охоти нема. Цілі години, коли не лежу, так мовчки сиджу під моєю вербою, і, хоч би на глум, що-небудь заворушилося в голові. Отака нудьга напала на мене з 7 квітня, з того дня, як прийняв лист від Лазаревського. Воля і подорож усього мене проковтнули» 778.
        Порада, висловлена Лазаревським в останньому листі — не їхати зразу на Україну, знівечила перший план подорожі. Перше Шевченко гадав, щоб, перепливши Каспійське море, поїхати в Катеринодар до Кухаренка і, «надивившись досхочу на оцю благородну людину, рушити через Крим, Харків та Полтаву, на Київ і Несвіж в село Чирковичі 779 до свого друга і товариша по засланню до Броніслава Залєського, а тоді через Вільну до Петербурга»; тепер же він примірковав інший, найближчий шлях до столиці: з Астрахані Волгою до Нижнього Новгорода, звідтіль диліжансом у Москву, «з Москви, помолившись за Фультонову душу, за 22 годин у Петербурзі». «Але ж! — прокидається у поета жахлива думка 13 червня. — Може скоїтися, що я в своїй хламиді почимчикую до Уральська. Ще всього можна сподіватися ».
        Поет починає лаштоватися в дорогу 780: каже пошити йому торбу, насушити сухарів, виготовляє на дорогу шинку; піклується про книжки, щоб було що в дорозі читати і т. інш. Вкупі з тим міркує він в гадках і про дальший свій побут.
        «Про живопись, — каже він, — тепер годі мені й гадати, я й перше не був добрим художником, а тепер тим паче. Десять літ непрацювання спроможні і з великого віртуоза зробити корчемного балалаєшника. Я думаю взятися до гравюри aqua tinta. Гадаю, досить двох років на се. Потім переберуся на дешевий хліб до моєї України любої і там візьмуся за естампи. Першим моїм естампом буде «казарма» з картини Тенєра. Опріч списків з великих творів, гадаю пустити в світ перегодом і власне чадо: «Притчу про блудного сина», припасовану до наших сучасних звичаїв, найпаче до звичаїв крамарського стану».
        Коли поет, сидячи під вербою за своїм журналом, хоч трохи спекувався нудьги дожидання і впливу військової неволі і, гадаючи про прийшле, відривався від сучасних обставин, найближче його начальство немов навмисне пильновало, щоб розганяти його гадки і кидати його в ковбаню тих обставин і обов’язків жовніра, які тепер, зовсім натурально, стали поетові ще більш огидливими і тяжкими.
 
 
 

        776 Чалий, с. 95.
        777 Записки... — С. 15. — [(Кобзар. — Т. III)].
        778 Записки... — С. [15 — 16 (Запис від 17 черв. 1857 р.)].
        779 Рачкевичі. — Ред.
        780 Записки... — [С.] 9 — 10 [Запис від 12 і 13 черв. 1857 р.)].





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1857, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments