Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 — серпень 1857), стор. 34]
 
 
        Я гадаю, що опріч листа Толстої, були у Шевченка ще інші, які до нас не дісталися і які надавали йому надії на амністію через 6 місяців. В листі до Толстої він говорить. «Досить і шестимісячного дожидання, що гнітить душу». Може, в тих листах звістки були виразніші і, може, амністію зв’язували або з будущим Великоднем, або з 17 квітня, днем царського народження. Тоді як раз виходить шість місяців від дня написання Толстою останнього листа, 9 жовтня, до Великодніх свят — 7 квітня р. 1857. З листів поета до Залєського, писаних 15 лютого і мая 1857, знати, що амністії він сподівався спершу в січні, а потім на Великодень того року.
        З листа до Толстої, писаного 9 січня, ми не помічаємо у Тараса безнадійності, хоча і цілком повного спокійного сподівання не бачимо. Бачимо тільки, що змучена душа його перейнялася пориванням радісного почуття до волі і світу, властивого узникові темного льоху, коли туди зазирне до його соняшний промінь. «Богові мила сестро моя, ніколи мною не видана, — пише поет до Толстої, — чим я віддячу, чим заплачу за радощі, за щастя, якого ти наділила моїй скорботній душі. Сльози безкрайої подяки приношу до твого .серця благородного! Радуйся, найблагородніша заступнице моя! Радуйся, сестро, моя сердешная, так як я тепер радуюсь! Радуйся, ти з безодні розпуки вивела душу мою малу, горопашну. Ти помолилася тому, хто, опріч добра, нічого не діяв. Ти помолилася йому молитвою ангелів безтілесних, і радість твоя, як і моя подяка, без краю Заким взявся я написати оцей лист, я кілька день ходив навкруги форту, не з самим тільки листом вашим безцінним, але й з вами, сестро моя, Богові люба! І про що тільки я з вами не роз мовляв, чого тільки не розповів! усе темне минуле і ясне сподіване. В своїх гадках я дійшов до того, що мені ввижалося, буцім я вже на Васильєвському острові 763 в убогій келії художника з одним вікном, працюю над мідяною дошкою. Далі марив, що я вже добрий гравер, роблю гравюри сепією зі знаменитих творів в Академії і в Ермітажі, та з отаким запасом рушаю на мою любу Україну, і там на хуторі у кого-небудь з моїх приятелів, поклонників муз і грацій, творю гравюрою знамениті малюнки! Які солодкі, радісні мрії! Яке повне, тихе щастя! І я йму тому віри! Я мацаю моє щастя — пришле».
        З яким веселим упованням сповідає художник свої надії про будущу роботу свою! Ще й раніш того він у листі до Залєського висловлює бажання і надію взятися до гравюри! І з яким кротким серцем незлобним він поглядає на своє минуле! «Як золото з огню, як немовлятко з купелю, я виходжу тепер з свого суворого чистилища, щоб розпочати нову благороднішу путь життя»! 764
 
 
 

        763 Частина Петербурга; там і Академія художеств.





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1856, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments