Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 — серпень 1857), стор. 33]
 
 
        Яка б там не була причина, а факт фактом: дві амністії минули чоловіка, тяжко покараного на грунті чисто літературному. Виходило, ніби наш поет страшніший задля російського уряду і трону більш, ніж усі декабристи, усі «злочинці політичні», помиловані маніфестами 1855 і 1856 р. Коли саме дійшла до Шевченка звістка, що сподіваній гості-надії противний вітер не дав долетіти в Новопетровську «могилу» поета, запевне невідомо. Але з листа його до Залєського знати, що ще 8 листопада в Новопетровському не було нічого відомо про коронаційні помилування, і Шевченко начебто й не жде собі нічого від маніфесту. «Я, — каже він, — не тішу себе ніже малою надією. Чим мені знівечити упередження Перовського? Є у мене вивід, та я не відважуся справити його. Треба, щоб Перовський спитав у графа Орлова: чиїм коштом я жив, як був у Академії? І за що мені заборонено малювати? Нехай би Орлов з’ясував оту темну конфірмацію. Але ж хто з людей легко кидає своє упередження?» 759.
        Одначе, коли прийшла певна звістка, що маніфест обминув Шевченка, зараз зникла, і не можна було не зникнути тій ніби байдужості, яку силкувався поет висловити в наведеному вгорі листі до Залєського. «Шевченко, — каже Косарєв у своїх споминках, — вельми зажурився, так бідолашний зажурився, що іноді я боявся за його; боявся, щоб він не наложив на себе рук».
        Отоді саме і став він пити, каже Косарєв, вельми пити. Траплялося й раніш, що він «бив муху», але хіба тільки в товаристві. Часто я тоді вмовляв його, втішав, казав йому: «Біг не без милості», а він, було, тільки рукою махне, та скаже: «Задля всіх, та тільки, мабуть, не для мене».
        До речі буде отут навести слова з листа до мене пані Ускової про оте «прославлене» пияцтво Шевченка, хоча у мене буде нагода ще не раз в іншому місці позвати й інших певних свідків про те, що пияцтво оте — ніщо більш як брехня — і не було його ніколи, опріч хіба після того часу, коли Шевченко довідався, що маніфест 26 серпня минув його. Але ж хто з нас, попавши в такі нелюдські обставини, як Шевченко, встояв би?.. «У нас, — каже Агата Омелянівна, — Шевченко щодня обідав і пив увечері чай; ніколи, опріч одного разу, не приходив п’яний. В останній рік свого перебування в форті він почав запивати. У нас він не пив, але траплялося бачити його, як він літом на городі в товаристві одного чи двох з молодих солдатів веде, було, бесіду за чаркою, закусуючи воблою (рибою). Раз ми обідали в альтанці. Іраклій Олександрович сидів вже за столом. Шевченка не було. Аж ось і він іде, підпираючи стіну, і сідає за стіл. Мені стало прикро за його. Я встала з-за столу і мовила, що не бажаю обідати з ним, коли він у такому виді. На другий день він прохав вибачити його і розповів, що коли він сидів в альтанці, так лакей, прийшовши лаштовати стіл до обіду, гукнув на його «геть звідсіль». Оце так образило його, що він пішов та й випив, щоб «загасити образу». Мені здається, що оце й була та «маленька контра», про яку Шевченко натякав в листі до Залєського, писаному року 1856 760 (коли саме — запевне невідомо, дати нема, але я той лист регіструю до осені): «Агата, — пише він, — була така необережна, що попрікнула мене своїм добродійством, і я «отряхнул прах от ног моих» і переказую слова великого флорентинського засланця:
 
        Горек хлеб подаяния,
        И жестки ступени чужого крыльца.
 
        Випадок прикрий, але я тепер почуваю себе вільніш і спокійніш, ніж під меценатством оцих дійсно добрих людей».
        Не вгадати, до чого туга і безнадійність довели б безталанного страдальника, коли б графиня Анастасія Толстая, вернувшися з-за границі, не поспішилась повідомити його, що і після коронації надія на амністію не зникла. «Не гадайте, — писала вона 8 жовтня, — що коли мене не було в Петербурзі, так хоч на одну хвилину я забула про вашу справу. Все, що можна було зробити, те зроблене. Небавом сподіваюся подати вам звістку, а може, й побачитися з вами, а до того часу нехай не хвилює вашої душі безнадійність. Сміливо вдавайтеся до мене з вашими нуждами, так як би ви вдавалися, не скажу до матері (у мене старша доня 13 літ), але так, як до рідної сестри своєї» 761.
        Лист сей, висланий тоді вже, коли пішла крига Волгою і навігація по Каспійському морю спинилася, прийшов до Новопетровського в кінці грудня, мабуть, одночасно з урядовими звістками про амністію 26 серпня.
        Запевне невідомо мені, через що лист графині Толстої доручено Шевченкові лишень 1 січня р. 1857. Відповідаючи на його 9 січня, поет, перш за все нарікає справедливо за таке дляння: «Вони, — каже він, — несвідомо крадуть з мого катованого життя найясніші і найрадісніші дні» 762.
 
 
 

        759 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. IV. — С. 853.
        760 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. IV. — С. 856,
        761 Чалий, с. 89.
        762 Русская старина. — 1877. — Кн. X. — С. 289.





Коментар

        «Горек хлеб подаяния...» — Цитата з «Божественної комедії» славетного флорентійського вигнанця Данте Алігіері; Шевченко наводить її в листі до Бр. Залеського, написаного орієнтовно в червні 1856 р.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1856, Кониський
Subscribe

  • Спогади Є. Чикаленка про Київську громаду

    * * * Як відомо, Стара громада заснована була ще в 60-их роках минулого століття В. Антоновичем, д-ром Панченком, К. Михальчуком, П. Житецьким…

  • Спогад В. С. Курочкіна

    * * * Осенью и зимой 1874 — 75 гг. я по-прежнему довольно часто виделся с Василием Степановичем 1. Он, видимо, слабел, хирел, жаловался на…

  • Спогад Миколи Ге

    * * * Будучи у меня *, он [А. И. Герцен] попросил однажды: «Дайте что-нибудь русское почитать». — Что же вам дать?; — спросил я. Вот Шевченко,…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments