Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 — серпень 1857), стор. 26]
 
 
        Більш за дітей вабила Тараса неня їх.
        Змученому, пораненому, відчуженому від людей ніжному серцю поета зовсім натурально було закохатися в молоду, освічену і симпатичну женщину, так натурально, як натурально людині, що любить красу природи, після довгої і незвичайно холодної зими любовати і впиватися бадьорою красою свіжої весни, як натурально чоловікові після довгого недугу тяжкого вдихати в себе весняне чисте запашне повітря, любовати з квіток, з місячної ясної ночі, з пісень солов’я.
        Згадаймо, що впродовж семи років Шевченко майже не бачив жіночого товариства, а він його так любив! він любив огрійливе тепле слово жіноче! Закинений спершу в Орську казарму, далі на Косарал, потім у каземат і нарешті в «смердячу широку тюрму Новопетровську», він томився в темному льоху дикої пустині, поміж темного грубіянства, пияцтва, поміж здеморалізованого офіцерства. Він сім років не бачив того зоряного світу жіночих очей, що гріє серце, бадьорить дух, веселить життя! Та йому «ні на що хороше було й подивитися». І от по сімох роках темрявних мигнув перед ним ясний промінь жіночих очей: він почув голос теплий, почув віяння тієї незримої сили, що, йдучи з жіночого серця, надає енергії, надії, надає животворної сили і бажання жити. Агата Омелянівна явилась перед страдальником поетом, немов посланниця самого неба. Прості, сердешні, привітні відносини до Тараса повинні були «святим огнем» запалити йому серце. Почуття у чоловіка наче та пара: чим більше та довше давити її, тим більшу дасть вона реакцію, тим з більшою силою вибухне вона. Так було і з почуттям Шевченка. Та жодним чином інакше й не могло бути.
        Було б зовсім не натурально, коли б він не кохався. «Агата, — пише він до свого друга Залєського 9 жовтня р. 1855, — молодиця прекрасна; для мене вона суща Божа благодать. Се одна-єдина душа, що інколи підіймає у мене поривання аж до поезії. Значить, я більш-менш щасливий; можна сказати: я зовсім щасливий; та й чи може бути інакше, коли з тобою високоморальна і фізично прекрасна молодиця? Ніколи ні одного мого листа до тебе я не кінчив так весело, як оцей. Велике діло спочуття до всього прекрасного в природі, до всього благородного. А коли се почуття чоловік поділяє з другим, тоді він не може не бути щасливим» 733.
        Очевидна річ, що почуття поета глибшало та глибшало. За п’ять місяців він пише до того ж таки свого друга: «Я покохав її чисто, високо, всім серцем і всією благородною душею. Не гадай, друже мій, і тіні чого-небудь гріховного в моєму коханні непорочному» 734.
        Ми добре відаємо чистоту поглядів Шевченка на кохання і тому-то ймемо йому повної віри, що до кохання його ні на макове зерно не примішувалося гріховної думки. «Яке чудове, дивне створіння женщина непорочна, — пише він у тому ж листі, — в вінці створіння це найліпша перла». І Тарас таким був зачарованим, що бажав, щоб в тій «перлині» не було жодної, найменшої вади. Досить було йому раз єдиний помітити, що Агата Омелянівна грає в карти, щоб душа його охмарилася. За два місяці після наведеного вгорі листа, він 10 квітня р. 1855 735 висловлює вже Залєському своє ніби розчарування: «Моя моральна, моя єдина опора і та тепер похитнулася і зробилася порожнечею і без життя. Картярка, більш нічого. Чи се мені так здається, чи воно справді так?»
        Певна річ, що було перше, бо сам закоханий поет не висловлює фактів інших, опріч гри в карти: а сього вельми мало на те, щоб признати женщину, що вона похитнулася і стала «порожнечею». Нарікання Шевченкове вирвалося під впливом іншої причини, котра «так приголомшила його, що, як каже він у тому листі, я ледві розпізнаю біле від чорного ».
        Ми не маємо жодної основи на те, щоб запевне сказати, як приймала Агата Омелянівна Тарасове почуття? Навіть не скажемо, чи вона відала напевно, що поет її кохає? Знаємо тільки, що вона вважала на пащиковання і скоро довідалася, що новопетровські «сороки» заходжуються клепати про неї язиками, вона так остереглася, що такої обережності не вжила б людина, яка глибоко кохає.
        Агата Омелянівна майже щодня під добру погоду ходила гуляти біля форту, ходив інколи з нею і Шевченко. Ходили вони на киргизькі гробовища. «Я, — каже вона в листі до мене, — рада була ходити з Шевченком; він умів на могильних пам’ятниках киргизів розбирати, що визначає та чи інша річ, зброя чи струмент, який зроблений на пам’ятнику. З них Шевченко розумів, чим той чи інший померлий займався за життя, коло чого працював? Та й взагалі під час прогулок у Шевченка, яко у людини освіченої, ніколи не бракувало теми задля цікавої бесіди. Завжди, було, він здіймає бесіду, геть далеку від дрібних інтересів щоденного занадто дрібного життя новопетровської людності. Таким чином, прогулки наші тяглися довгий час, аж доки я не довідалася, що про ті невинні прогулки наші починають клепати недобрі речі. Раз якось прийшов до нас лікар Нікольський і розповів мені, ніби жартуючи, що Шевченко закоханий у мене, і коли я бажаю, дак він покаже мені те місце, де Шевченко або стоїть, або ходить, дожидаючи, доки я не вийду на прогулку, і в яку сторону я піду, туди невідмінно піде і Шевченко. Мені зробилося з того так прикро, що я перестала ходити на прогулку з Шевченком. Він вельми тому дивувався, але я ніколи не висловила йому дійсної причини».
        Не можна не гадати, що таке поводження Агати Омелянівни вразило Шевченка більш, ніж гра її в карти, і значно охолодило його кохання; хоча й без того б кохання його неминуче повинно було охолонути. Не ті вже года були! В пошматованому серці поета не можна було довго і з однаковою силою палати огню кохання. А проте до самого виїзду Шевченка з Новопетровського між ним і Агатою Омелянівною збереглися найліпші дружні відносини. За місяць до виїзду він писав у своєму журналі 736: «В саду літня резиденція нашої комендантки, і я тепер увесь вільний час перебуваю там у родині Ускових. Оце єдиний мій спочин і розвага в оцьому глухому і огидливому закутку-форті».
 
 
 

        733 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. І. — С. 173.
        734 Ibidem. — Кн. III — С. 612.
        735 Ibidem. — Кн. III. — С. 621.
        736 Записки... — С. [15. (Запис від 16 черв. 1857 р. — Кобзар. — Т III)].





Коментар

        «Я покохав їі чисто, високо...» — З листа Шевченка до Бр. Залеського від 10 лютого 1855 р. з Новопетровського укріплення.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1855, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments