Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 — серпень 1857), стор. 25]
 
 
XII
 
        Косарєв розповідає, що Шевченко любив співати українські пісні, частіш за все співав: «Віють вітри, віють буйні». Співав він і в церкві в хорі. Голос був у його доволі чистий і дзвінкий тенор 730.
        Що Тарас любив співати — се річ відома, одначе пані Ускова каже, що вона майже ніколи не бачила Шевченка в церкві. Не доводилось їй чувати, щоб пісні він співав де у товаристві, а на городі або в саду, було, співає раз у раз напівголоса.
        Брав би то Шевченко участь і в аматорських сценічних забавках. Спектаклі аматорські розпочалися в Новопетровському ще за Маєвського. Сцену спорудили в казармі; декорації малювали свої ж художники; завісу з червоної шовкової матерії дала одна офіцерша, за люстру і канделябри — правили штики (багнети). На перший спектакль вибрали комедію Островського — «Свои люди — сочтемся». Жіночі ролі справляли мужчини. Шевченко грав роль урядника Ризположенського. Перший спектакль був 26 грудня р. 1850 731. На мою думку, ледві чи не помилився тут Косарєв: трудно мені згодитися, щоб Шевченко — після шестимісячного арешту в Орському казематі, після тяжкої подорожі до Новопетровська, за два місяці після того, як прибув до форту, — став би грати, та ще в п’єсі російській!
        «Коли показався на сцені Шевченко, — каже Косарєв, — смішно було дивитися на його. Одягнений він був в старий і трохи вузький на його фрак з синього сукна, короткі штани горіхової барви, жилетка зелена, вилиняла, чоботи латані і один скривлений. На голові старий, пом’ятий бриль. Убрання і грим були такі, що перед вами був п’яничка урядник, що ще добре не виспався з перепою. Ролю свою він грав як не можна ліпше».
        «Після другого спектаклю Шевченко, перебравшись в українську одежу, — каже Косарев, — танцював під музику українського тропака і всіх здивовав вдатністю танцювати. З того часу, — додає Косарєв, — у кого тільки траплялись вечірки з танцями, туди запрошували і Шевченка, і він ніколи не відмовляв танцювати тропака» 732.
        Пані Ускова, навпаки, каже, що вона не пригадує собі, щоб Шевченко грав в спектаклях; а вже ж сього б вона не забула, найпаче коли б хоч раз побачила, як він витинав на сцені тропака. «За увесь час, скільки при нас був Шевченко в форті, я, — каже вона, — ні разу не чула і не бачила, щоб Шевченко де-небудь танцював».
        Коли б у мене не було оцієї звістки від Агати Омелянівни, то б і тоді я сказав, що звістки Косарєва про танцювання Шевченка такі непевні, що їх треба брати за вигадку. Раз, що Шевченкова постать зовсім не придатна була до танців; а друге, що національно-моральне почуття не дало б йому в пустиш на засланню смішити чужих людей і між ними своїх катів, танцюючи національний танок. Національна самоповага була у Шевченка і висока, і глибока! Та й чи до танців було йому? Ні вовік Шевченко не образив би, не принизив би такими танцями і при таких обставинах свого національного достоїнства. Звісно, були, як от напр[иклад], брати Карпенки, Стецько і Грицько, і тепер є такі українські актори, що, їздячи по Московщині, «морозять хохлика» на те, щоб потішити товстокишенних московських крамарів; але у таких «українців», певна річ, ледві чи є й на макове зерно національної самосвідомості і почуття національного достоїнства, а у Шевченка і того і сього було повно до краю і не пішов би він танцювати по-українськи перед «гидкою ковбанею». Я навіть не певен, щоб Шевченко і взагалі брав участь у спектаклях.
        Тієї зими, про яку саме тепер іде у мене бесіда, себто кінця 1854 і початку р. 1855, єдиною певною утіхою задля Шевченка була родина Ускових. Сюди вабили його діти. Є звістка, от хоч би й у Косарєва, що Шевченко учив дітей Ускових. Се звістка зовсім непевна. Обидві доні Ускових родилися вже в Новопетровському, значить, навіть тоді, коли Тарас вже покидав Новопетровське, їх учити ще не можна було, бо вони були на те вельми малими, навіть старшенька. — Наталочка — і та ще не вміла добре говорити і не спроможна була вимовити слово «Григорович», а вимовляла «Горич». Тарас тільки бавився з ними, тішив їх, а вони, яко діти, любили «лисого дядю Горича».
 
 
 

        730 Киев[ская] стар[ина]. — 1893. — Кн. II. — С- 263.
        731 Ibidem. — 1893. — Кн. II. — С. 251.
        732 Ibidem.





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1854, 1855, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments