Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 — серпень 1857), стор. 24]
 
 
        Щодо звісток Агати Омелянівни, так їх підтримують і власноручні споминки Шевченка. З записок його бачимо, що Новопетровське «інтелігентне» товариство він називає «брудною ковбанею». Ми вже бачили, що за люде були офіцери Обрядін, Потапов, Мєшков; подивимося ще на декого з них і тоді скажемо, чи можна чистій душі Шевченка товаришувати з такими людьми?
        От напр[иклад] поручник Кампіоні, інженер, значить, людина з освітою вищої школи. Перегодом я подам факти, який се був п’яниця і людина високо неморальна 723.
        Бачимо другого офіцера, що, взявши четвертину відра горілки, торжественно йде з нею до свого нареченого тестя, п’є з ним і свариться доти, доки «тесть потяг по лобі свого нареченого зятя так, що з шляхетного чола заюшила кров. Поранений зять біжить окровавлений до швачки, бере там ту сукню, що казав пошити під вінець своїй молодій, і віддає її шинкареві в заставу за дві чарки горілки 724.
        А от третій зразок 725. Прийшла думка одному офіцерові повеселити свою молоду; він скликав з обох рот солдатів співаків з бубоном, з тарілками, з ложками, з трьохкутником і ще з якимись брязкальцями. Коли переспівали, звісно, з танцями, увесь солдатський репертуар, тоді офіцер казав солдатам «покачати» його. Але коли солдати, підкидаючи вгору в десятий раз свого п’яного начальника, гукали: урра! — показався несподівано комендант; солдати з переляку покинули серед вулиці свого «отця-командира» та навтікача, а він не спроможен був підвестися, «був бо на смерть п’яний».
        Річ зовсім натуральна, що Шевченкові не можна було товаришувати з такими людьми. І якої розваги він зазнав би в товаристві таких офіцерів? «Хто не пиячив, той в карти грав; а Шевченко, — пише пані Ускова, — карт не любив, гидував їми».
        Так само уникав він і жіночого товариства, бо там панувало пащиковання. «Бачучи раз у раз перед себе людей або тупих, або п’яних, — каже Тарас до Залєського 10 лютого р. 1855 726 , — чоловікові і більш за мене байдужому не диво збожеволіти». В листі до Осипова 727 20 мая р. 1856 читаємо:
        «Я дуже радію, що вам трапилося побачити хоч одну з тих амфібій, серед яких я стільки вже літ чеврію. Одначе зауважте, що ви бачили ліпший екземпляр, одухотворений чимсь таким, що скидається на думку і почуття, а коли б ви побачили інших з оцієї породи! Та ні! не приведи, Господи, щоб вам і в сні привиділася така гидота людська. Готи, між якими на берегах Дунаю доживав віку Овідій Назон, так і ті найцілковитіші створіння Божі. Вони були хижі варвари, та не п’яниці, а оці, що округи мене, так і те і друге», «І в отаких людей, — читаємо в листі Тарасовому до Артемовського 728, — я в кулаці сиджу: давлять, без всякого милосердя давлять, а я повинен ще й кланятися, а то візьме, та й роздавить, наче ту вош між ногтями».
        Звісно, не без того, що і в «брудній ковбані» були такі люде, до яких навідувався Шевченко, щоб трохи розвіяти свій сум. Се було старе супружжя Зигмунтовських. Побачимо зараз, що вони не могли задовольнити Шевченка, але коли б і таких не було, так, певна річ; Тарас навідувався би хоч вряди-годи і до кого-будь гіршого, бо чоловік по своїй природі може обходитися без усього, але без чоловіка — нізащо не обійдеться.
        Зигмунтовські були люде доволі цікаві й оригінальні. Колись він був латинської, вона лютеранської віри, потім перейшли на православіє. «Він, — читаємо в Шевченковому журналі 729, — дідусь простосердий, доброї душі і зовсім не шкідливий брехунець. Свій рід він виводив з якогось Зигмунда, короля польського. Про ближчих предків і про батьків не згадував. Дитинний вік його поринає в якійсь темряві. Першу половину віку парубочого учителював він у фабриканта тютюну в Петербурзі Головкіна. Отоді-то й сталася з ним чудна пригода. Буцім би то раз якось серед вулиці схопили його два гайдуки, зав’язали йому очі, посадили в темну карету і привезли до якоїсь красуні-богатирки в розкішний будуар.
        Тут пішло у них таємниче кохання. Потім знов відвезли його з зав’язаними очима, давши йому 20 тисяч карб. Перегодом пішов він в актори, зажив собі незвичайної слави, але через інтригу актора Яковлєва мусив покинути сцену і пішов служити на флот. З корабля перейшов на службу в земський суд в Одесі; став би то голінним чаркуном, пристав до якогось товариства політичного і попав в тюрму без терміну, а потім послали його поліціантом в Астрахань. Звідсіля вже він і перебрався до Новопетровського форту. Пані Зигмунтовська була невинна цокотуха і трошки сентиментальна бабуся. Тарас прозвав їх Філемоном і Бавкідою. Він приносив їм з городу петрушки, кропу, редьки, за те читав у них «С[анк]т[петер]бургские ведомости», пив чай і слухав оповідання про чарівні події Філемона.
 
 
 

        723 Записки Шевченка... — С. 30 — 34. [(Запис від 27, 28, 29 черв.)].
        724 Ibidem. — С. [14] — 15. [(Запис від 15 черв. 1857 р.)].
        725 Ibidem. — С. 48. [(Запис від 6 лип. 1857 р.)].
        726 Киев[ская] стар[ина]. — 1883. — Кн. III. — С. 612.
        727 Москов[ские] ведом[ости]. — 1862. — № 45.
        728 Основа. — 1862. — Кн. VII. — С. 16.
        729 Записки... — С. 36 — 38. [(Запис від 30 черв. 1857 р. — Кобзар, т. III)]





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1854, 1855, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments