Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 — серпень 1857), стор. 16]
 
 
VIII
 
        В споминках Наталки Ускової, переказаних Зарянком, читаємо 682, що «Усков вперше побачив Шевченка, коли ставилася перед ним на огляд уся новопетровська залога», себто в кінці квітня або з початку мая р. 1853. «Не минуло і кількох день після того, як Шевченко здобув собі в домі Ускова тепле спочуття і найприязніший привіт». До сих слів д. Чалий додав, що Усков у перший рік свого комендантства поводився з Шевченком занадто обережно, остерігаючись доносів, якими аж кишів той забутий Богом і проклятий людьми край 683.
        Правди більш у словах добродія Чалого. Я вже казав, що Шевченко був упереджений проти Ускова, і сам Зарянко каже, що Шевченко був «суворий і непривітний». Сходився він з людьми не скоро і вельми озираючись. Говорив я, що сторонитися від Ускова кинув Шевченко перегодом навіть після того, як приїхала жінка коменданта, людина сердешна, а до приїзду її Шевченко ледві чи й був у господі Ускова. Агата Омелянівна Ускова ще в Оренбурзі знала про Шевченка: приятелі його попильновали прихилити її до бідолашного поета, таким чином, вона приїхала до форту з думками і безпосередньо самій і впливом на свого чоловіка сприяти Шевченкові. Певна річ, що до того часу Шевченко не стрівав у Новопетровському женщини освіченої, до якої вабило його симпатії хоча стільки, скільки се властиво кожній хоч трохи культурній людині. Казав я, що перш за все привабили до себе поета діти Ускових, а сердешність, простота і ласкава увага нені їх ще більш вплинули на воскове серце Тараса. З першої знайомості Тарас сподобався пані Усковій. «Його, — пише вона до мене, — розумне високе чоло, велика лисина, добродушне, чесне лице, ясний ласкавий погляд надавали йому поважання і надили до себе. Рухи його були поважні, голос м’який, симпатичний; говорив він виразно, плавко, чисто. Кожне слово його було продумане, тепле, віяло воно розумом» 684. У словах пані Ускової жодного прибільшення я не бачу. Капітан Косарєв теж каже, що «не можна було не полюбити Шевченка, бо він умів і поводитися з людьми гарно, і був чоловік розумний, добрий, сердешний. Розмовляти з ним, хоч би й не нашому братові простому офіцерові, було не тільки приємно, але і корисно» 685.
        Агата Омелянівна, порадившися з чоловіком, запросила Шевченка приходити до них щодня обідати, а увечері пити чай. Тарас спершу варовався, тримавсь якось хмуро, тільки з дітьми весело розмовляв. Але незабавом простосерда щирість Ускових знівечили і упередження і варовання Шевченка, і став він ходити до них щодня. «Доки діти не підуть спати, він все, було, щебече з ними; а скоро нянька поведе дітей спати, він бере, було, книжку і читає нам голосно. Читав він виразно, з експресією, з почуттям, найпаче коли читав що таке, що йому подобалося. Читання звичайно викликало розмови, змагання і небавом стало нам знати, — каже пані Ускова, — що Шевченко чоловік чесний, розумний, правдивий і високоморальний. До дітей же наших, найпаче до трьохлітнього сина нашого Дмитра, він просто листочком прилип».
        Любов його до оцієї дитини найбільш за все прихилила до Шевченка супругів Ускових, найпаче коли вона виявилася тоді, як лиха доля простягла свою руку і на дитину — Тарасового любленика. Дитина занедужала і Богу душу віддала. Смерть маленького Ускова тяжко вразила Тарасове серце. Тугу його можемо потроху бачити в листі його, писаному 30 червня р. 1853 до Козачковського 686. «Люба, прекрасна дитина (була). Я так полюбив її, так воно при викло до мене, що було і в сні кличе до себе «лисого дядю». Що ж! воно, горопашне, занедужало, та й померло. Шкода мені мого маленького друга. Я сумую за ним. Іноді я приношу квітки на його ранню могилу і плачу. Я ж чужий йому; а що діється з його батьком, а найпаче з ненею його? Бідолашна мати. Вона поховала свого первісточка».
        Могилу маленького Ускова Тарас пильно доглядав. «Він зробив малюнок пам’ятника, кермовав роботою, був, властиво, будівничим пам’ятника і зробив його з білого каменя прекрасно в лицарському штибі»687.
        Вже ж хоч би яке черстве серце не було у батьків, а не змогло б воно не обізватися, немов струна до струни, до того серця, що так полюбило їх дитину любу; тим паче повинно було обізватися до Тараса серце добряги Ускова і його жін ки. Ускови «полюбили Шевченка наче свого рідного, близького чоловіка, він став не тільки щоденним, дорогим для них гостем, а товаришем, спільником і горя і радощів, став сем’янином їх. З початку дехто з офіцерів ремствовав, що комендант саджає за стіл попліч з ними простого жовніра, але з часом призвичаїлися і замовкли» 688.
        І от з того часу починаються повагом деякі, хоча й невеличкі, полегкості задля Шевченка яко жовніра, засланого «за політичне злочинство».
 
 
 

        682 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. П. — С. 298.
        683 Ibidem.
        684 [ІЛ. — Ф. 77 — № 127. — Арк. 68].
        685 Киевская старина. — 1889. — Кн. III. — С. 573 — 574.
        666 Основа. — 1862. — [Кн IV. — С. 20 — 21]
        687 З листа пані Ускової. — [ІЛ. — Ф. 77. — № 127 — Арк. 77, зв.]
        688 Ibidem. — [Арк 71]





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1853, Кониський
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments