Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На другому засланню (жовтень 1850 — серпень 1857), стор. 9]
 
 
V
        Таким чином, бачимо, що, закинувши Шевченка в Новопетровську тюрму, у його одібрали усе, чисто усе, не тільки яко у поета, у художника, але яко у звичайного чоловіка, у якого не скаменіло ще серце, не охолов до краю дух. У його одібрали, йому заборонили геть чисто усе те, що хоч на одну краплю спромоглось би полегшити йому тяжкий побут! У великому численному гурті людей Шевченко був самітним, а округи його було усе те, що гнобило, мордовало його, дратовало нерви.
        Річ відома, як тяжко людині почувати себе самітним у гурті людей, де нема чоловіка під мислі, нема душі, що розуміла б нас і спочувала б нам. Тоді люде, що оточують нас, стають нам осоружними, ніби ворожими. Такий гурт людей — чужих і духово і морально, замість розваги, завдає чоловікові ще більшої туги. Іншої ради тут нема, як опріч того, щоб швидше покинути такий гурт, втікти від його та вдатися до товариства природи і власних думок.
        Певна річ, що хоч яка нудна була природа Новопетровського форту, а вона б більш розважила Тараса, ніж «смердяча казарма». Так же не можна було в усяку пору, коли б то схотів, покинути казарму: військові статути, накази і догляд приковували його до казарми, немов Прометея до скелі. А коли б він і рушив з казарми, так слідом за ним рушав і догляд в особі «дядьки» чи іншого унтер-офіцера. Догляд ходив за ним гірш, ніж тінь: десь в темному закутку може не бути тіні, а такого закутку, де б не було за Шевченком догляду, не було.«Опріч казарми, ніде не можна бути» 654, — писав він до Бодянського вже геть пізніше (15 листопада р. 1852). Оце одно, а друге, що й природа була занадто одноманітна, нудна: «Хоч би на що хороше подивитися, — каже Тарас, — може б, стара душа моя мучена стрепенулася» 656.
        І подивиться ні на що і потоваришувати, хоч би навіть розмовляти по душі ні з ким було Тарасові. Про офіцерів — годі й гадати: одні з них були «начальством», як от Потапов і Обрядін, другі такі, як оці два, треті — полохливі, четверті — доносчики або п’яниці, такі, як Кампіоні (з ним небавом спізнаємося). Зі споминів Косарєва знати, що офіцери взагалі в перший рік перебування Шевченка в Новопетровському трималися від його осторонь.
        Було в Новопетровському кілька засланих поляків, теж «політичних злочинців», але з усього знати, що то були здебільша люде переполошені, обережні і занадто сторожкі. Коли ж з ким з них, опріч свого щирого приятеля Броніслава Залєського, Тарас і потоваришив, так то вже сталося геть пізніш, а що до р. 1851 — 52 — так не маємо жодного натякання на товаришування Шевченка з засланими поляками. Одно слово — за перші два роки перебування Шевченка в Новопетровському ми не бачимо у його ніже єдиного хоч трохи інтелігентного товариша. Відомо тільки, що між жовнірами поталанило йому, опріч Скобелєва, знайти же ближчого земляка — Андрія Обеременка. Обеременко розважавподіляв з ним за увесь семилітній час журбу-тугу, і нам не можна не завести сюди усе, що знаємо про його з уст самого Шевченка.
 
 
 

        654 Русс[кая] стар[ина]. — 1883. — Кн. IX. — [С. 643].
        655 Основа. — 1862. — Кн. VII. — [С. 14 — 15].




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1851, 1852, Кониський
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments