Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 — жовтень 1850), стор. 35]
 
 
XV
 
        Таким чином, дякуючи доносу прапорщика Ісаєва і з «ласки» генерала Обручова та військового міністра геній українського слова Тарас Шевченко, зроблений «політичним злочинцем», з першої своєї широкої тюрми-могили в Орську перейшов в нову, як бачитимемо — геть гіршу могилу в Новопетровському форті, викопану про нього ніким більш, як не Ісаєвим та Обручовим. Оця остання могила й доконала нашого поета. Не легкий задля його і не близький був шлях з однієї могили до другої. На те, щоб перейти його, треба було мордовати поета спершу п’ять місяців арешту в казематі, а потім більш місяця в етапі! Як бачили ми, справа йшла черепашою ходою. Хваталися арештувати, та не хваталися випускати з арешту. Шевченко правду сказав, що «оскільки швидко і з запалом справляють у нас приказ арештувати, стільки мляво і холодно виконують наказ визволити; а наказ іде від тієї ж самої особи і справляють його ті ж самі органи. Чому така різниця?» 619.
        Питання не тільки цікаве, але вельми важне і варто воно того, щоб коло його помізковав кожен, кого природа наділила мозком, вдатним мізковати по-людськи. Різниця, на яку зауважив поет-страдальник, відома всему загалу і стає вона скрізь по світах певним доказом того сумного факту, що там, де вона панує, люде якось призвичаїлися до неволі, не цінять навіть особистої свободи чоловіка і не доросли ще до того ступня культурного розвитку, на якому воля людська стає чоловікові дорожчою за все на світі. Серед нації дійсне культурної не можна нікому самовольно неволити чоловіка; зневолити горожанина можна тільки тоді, коли на те є певна потреба, викликана нестеменно певним фактом, фактом злочинного, законом забороненого вчинку, такого, що за його закон наказує неволю особисту.
        Шевченка Обручов неволив в казематі і в етапі півроку і покарав його новим, більш тяжким засланням. Коли згадаємо, що Орлов з Дубельтом неволили Шевченка в тюрмі менш двох місяців, а знайшли за ним який-таки злочинний факт — писання баламутних віршів мовою українською — так мимо нашої волі виникає питання: за яке ж саме злочинство так тяжко неволив і покарав Шевченка Обручов?
        Спробуймо найти на се питання безсторонню відповідь з погляду не кажу вже справедливості і права, але хоч з погляду бюрократизма і військової дисципліни.
        Обвинувачували Шевченка, що він яко жовнір ходив в цивільній одежі.
        Сього обвинувачування нічим не доведено. Доведено тільки, що у Шевченка була цивільна одежа. Сього жодному жовніру не заборонено. Доведено — властиво тільки сам Шевченко признався в сьому, що в цивільній одежі він ходив тільки у хаті у себе на кватері, а більш ніде. В сьому факті жодного злочинства нема, нема навіть найменшого зрушення військової дисципліни або простої неслухняності, бо жодному жовнірові не заборонено у себе в хаті носити цивільну одежу.
        Далі обвинувачували Шевченка, що він писав (листувався б то тільки). Але ж з царської конфірмації ми бачили вже, що йому не було заборонено писати листи. Сам Дубельт пояснив Шевченкові, що заборонено йому писати тільки «сочинения» (твори), а не листи до кревних і до знайомих; він сказав Шевченкові, вичитавши йому царський присуд, що він має право писати листи. Се Дубельт довів і тим фактом, що, прийнявши від Шевченка листи до його з заслання, не обізвався проти його за писання тих листів. Інакше б він написав до Обручова зараз, скоро одержав Шевченків лист. При ревізії не взято у Шевченка жодного його твору, значить, перед очима міністра і Обручова зовсім не було ніже найменшого хоч би абиякого факта, яко доводу того, що Шевченко зрушив заборону писати. Знайдені у Шевченка листи, як признався і сам шеф жандармів, змістом своїм, опріч Сергія Левицького, нічого недоброго не виявляють. А лист Левицького, хоч і був змісту такого, що з погляду жандарів не можна не уважати «недобронадійним», так Шевченко ж не відповідав на той лист Левицькому і зовсім ні з чого фактично не знати, як поет дивився на зміст того листа. То, взагалі, він ні в якому разі не повинен був ставати виноватим за зміст чужого листа: вина того, хто писав лист.
        Нарешті, останнє обвинувачення Шевченка було в тому, що він наперекір царській забороні малював. Дійсно, Шевченко малював. Але що? Малював, правда, патрети, малював і патрет жінки Обручова, але ж слідство сього не довело, воно навіть ніде й не згадує про се. Ні Чигир, ні хто інший і не питав у Шевченка про малювання портретів, бо тямили, що виринув би і патрет пані Обручової. Таким чином, винуватили Шевченка єдине за малювання краєвидів і гідрографічних карт з Аральського моря. Але ж Шевченко робив се за повною згодою самого Обручова.
        Обручов, на некористь Шевченкові, навіть на шкоду йому, потаїв перед своїм міністром і перед шефом жандарів про свою згоду і дозвіл малювати Шевченку в експедиції Бутакова, одначе ж і в його було на часок прокинулось спонукання хоч натякнути на правду і мусив він в доношенню своєму 21 червня р. 1850 № 104 до військового міністра все-таки сказати, що Шевченко малював «для служебных надобностей капитан-лейтенанта Бутакова, на которого было возложено описание берегов Аральського моря». Не послухатись Бутакова, яко свого на той час начальника, Шевченкові не можна було. Се було б злочинство.
        Таким чином, навіть з погляду бюрократизму і військової дисципліни Шевченко цілком не заподіяв нічогісенько такого, за що б треба було його покарати хоч би якою легенькою карою, напр[иклад], доганою. А Обручов за згодою на те військового міністра покарав страдальника незвичайно тяжко... За що ж? Відповіді на те нема!.. І не буде.
        Кара, наложена Обручовим на Шевченка, свідчить тільки, що вона абсолютно незаконна, грубо несправедлива і жодним вчинком Шевченка не викликана і не виправдана. Вона свідчить нам тільки про самовольство корпусного командира над жовніром, про повне знехтування генералом Обручовим права і елементарної справедливості в відносинах до Шевченка, про повне безправ’я останнього!
 
 
 

        619 Записки... — С. 17. [Запис від 18 черв. 1857 р. (Кобзар, т. III)].





Попередня                 Наступна
       
Tags: 1850, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments