XI
В одного з найщиріших Шевченкових приятелів в Оренбурзі К. І. Герна, людини освіченої, гуманної, без краю доброї, у людини, що вельми багацько зробила задля Тараса доброго і лишилася вірною йому довіку, була молода жінка-красуня. До неї лицявся офіцер Ісаєв; вона й собі горнулася до його. Про кохання їх ходила в Оренбурзі поголоска; тайною воно було, як се звичайно буває, тільки задля мужа. Помітив і Шевченко те кохання і спостеріг, що аби Г[ерн] з господи — Ісаєв зараз до його в господу; і доки Герн сидить на службі, доти Ісаєв сидить у його жінки. Трудно, навіть неможливо було Тарасові витерпіти таку наругу над своїм другом; глибоковдячливе серце його обурювалося; він довгий час не тямив, що діяти: чи відкрити своєму другові очі, чи байдуже збочити і не втручатися до сієї інтимної і занадто лоскотливої справи? Мовчати совість не давала йому; та таки ж чи чесно б було дивитися мовчки і не остерегти свого друга, бачучи, що під його стріху підкладають віхоть з вогнем. Нарешті, помітивши раз якось, що ледві Герн вийшов на службу, як до його жінки прийшов Ісаєв, Шевченко сів на фіакра, поїхав до Г[ерна], взяв його і привів його під самі двері того покою, де пані Г[ерн] лицялася з Ісаєвим!.. Не треба розповідати подробиць, що вийшло далі!.. На пані Герн напала істерія, а Ісаєва Г[ерн] з Тарасом випровадили так, як звичайно чоловіки випроводжають таких гостей з своєї господи 597.
Дорого ж приплатився Шевченко за совісливе заступництво за родинну честь свого друга. На другий день — побитий вчора Ісаєв зробився «патріотом» і подав генералу Обручову донос, що Шевченко, наперекір царському наказу, ходить в цивільній одежі, пише вірші і малює патрети. Коли саме, себто якого дня Ісаєв подав донос — звістки не однакові, як се зараз бачитимемо. Обручов, одержавши донос Ісаєва, опинився, як кажуть, на роздоріжжі і якийсь час не тямив, куди брати. Він, звісно, і сам відав, що Шевченко малює патрети, але відав про те приватно, від своєї жінки; тепер вийшла про те звістка до його, яко до корпусного командира. Офіцер з його корпусу обвинувачував жовніра з того ж корпусу в «політичному злочинстві», в неслухняності проти начальства і проти царя. Знехтовати донос трудно було та й небезпечно ще й через те, що в Обручова була опаска, що Ісаєв може послати, а то й послав вже потайний донос анонімний до жандарів, а між шефом жандарів і між Обручовим були недобрі відносини!.. Небезпечно було наряжати зразу звичайне слідство: бо як-не-як, а воно б могло показати, що й з жінки його, Обручова, Шевченко малював патрет!.. Обручов вибрав ніби середину, з якою, може, сподівався, що й кози наїдяться і сіно буде ціле. Він покликав Герна і наказав йому, взявши жандарського офіцера, потрусити Шевченка і зробити ревізію паперів його. Може бути, що він сподівався, що Герн попереду остереже Шевченка і, таким чином, справить ревізію так, що у Шевченка нічого не знайдуть такого, щоб підтримувало донос Ісаєва. Так, мабуть, розумів сю справу і Герн; побачимо, що так він і кермовав нею; та не по його вині не так сталося. Одержавши приказ Обручова, Герн перш за все метнувся до Федора Лазаревського, щоб він остеріг швидше Тараса, що за 1½ години його труситимуть. Але ж Тараса на лихо не було в господі і Лазаревському треба було ужити доброї праці, заким знайшов він поета. По доброму ладу треба було, не гаючи часу, зараз же усі папери, малярські пристрої і цивільну одежу винести куди-небудь з Тарасової світлички; та ні! Збентежені несподіванкою Герн, Лазаревський і Шевченко взялися переглядувати папери та мірковати, що з тих паперів і малюнків знівечити, а що лишити? Знівечивши чималу долю того добра, Тарас нарешті спинився і, запевняючи, що у його нема нічого «предосудительного», не дав більш нічого нівечити, забувши, що є листи у його з непевним змістом, які ліпше було б знівечити, забувши, що малярські пристрої теж річ небезпечна. Правда, щодо останніх, — дак, може, і він, і приятелі його були певні, що в сій справі вивестися легко: скоро Шевченко малював Бутакову аральські види, дак не можна ж було йому не мати фарб, пензлів і т. інше. «Годі! буде! — мовив нарешті Тарас, затуливши рукою листи. — Лишіть хоч що-небудь про інквізиторів; а то вони подумають, що добрі люде й знати мене не хочуть».
Переказую оцю сцену, як її подав проф. Стороженко 598, записавши її, мабуть, не від кого більш, як не від Лазаревського. Мене трохи дивує поблажливість Герна і Лазаревського, найпаче останнього; вже ж не можна було йому не відати, що у Шевченка є і його листи, і не тямити, що хоча в листах його «нет ничего особенного», але вони свідчили, що через його руки проходили до Шевченка листи від інших людей, а за те, як потім і сталося, не подякують йому. Справивши ревізію, у Шевченка забрали: 22 листи, між ними сім листів Лизогуба Андрія, писаних 21 жовтня, 31 грудня р. 1847; 7 січня, 7 і 28 лютого, 7 квітня і 45 липня р. 1848; два листи від княжни Рєпніної, листи від Олександри Псьолівни (поетки), від Сергія Левицького, п’ять листів Лазаревського, два від Чернишова, а останні «не відомо від кого». Забрали книжки: Біблію, Євангеліє, О подражанії Христу; дві книжки Шекспірових творів; дві — творів Лермонтова, «Евгений Онегин» Пушкіна і дві книжки «Полного собрания сочинений русских авторов». Взяли дерев’яну скриньку з красками і пензлями, що прислав йому Лизогуб; два портфелі, і там два альбоми з українськими віршами (між ними і «Свячена вода» Псьолівни), з піснями і малюнками олівцем, нарешті, взяли цивільну одежу 599. Шевченко знов опинився в арешті.
597 Киев[ская] стар[ина]. — 1888. — Кн. X. — [С. 17 — 18].
598 Киев[ская] стар[ина]. — 1888. — Кн. X. — [С. 18].
Попередня Наступна
