Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 — жовтень 1850), стор. 25]
 
 
X
 
        Таким чином, недалеко в будущині перед Тарасом манячив знов киргизький степ — і хоч не в казармі, але ж в неволі і на далекій чужині. Не диво, що душу поета часом знов охмарювала тяжка нудьга й сум:
 
                Лічу в неволі дні і ночі
                І лік забуваю — (каже поет) 590
                О Господи! як-то тяжко
                Тії дні минають!
 
        Журба й сум відбиваються по всіх листах Шевченкових, по всіх поезіях його, написаних впродовж перших чотирьох місяців року 1850. Пишучи 7 березіля до Рєпніної, він каже: «1 мая мене поженуть в степ на східний берег моря Каспійського; значить — знов спинять зносини з людьми. Отут-то книжка «Мертвые души» (Гоголя) буде мені другом в моїй самотині; ради Бога і всього високого, пришліть мені її. Можна б і самому виписати її з Москви, але — овва! — не можна мені тепер зробити видатків на таку розкіш. У мене давно була думка прохати вас про се, та не відважувався я, пам’ятаючи про один журливий вечір в Яготині. Пришліть ради всього святого... Новий завіт я читаю благоговійно і у мене родилася думка описати материне серце по житю Пречистої Діви, Матері Спасителя, а друга думка — змалювати картину розп’ятого її Сина. Молю Бога, щоб хоч коли-небуть здійснилися мої мрії. Коли б мені дозволили, я бажав був в тутешню церкву римську змалювати запрестольний образ (безплатно), а на тому образі змалювати смерть Спасителя, повішеного між розбійниками, але ж ксьондз не хоче молитися перед розбійниками. Що діяти! Мимоволі знаходиш похожість віку XIX і XII». Про отой яготинський вечер журливий, що згадав Тарас, він пише в тому ж таки листі так: «Якось у мене з вами зайшла була розмова про «Мертві душі», і ви висловилися занадто сухо. Се було мені прикро, бо я завжди читав Гоголя раюючи, а ще й те, що я в глубині душі шановав ваш ум благородний, ваш смак і ваше ніжно-високе почуття. Мені стало тоді боляче і я подумав: от я такий нерозумний і грубий, що не спроможен ні розуміти, ні почувати прекрасного?.. А з теперішніх ваших думок про Гоголя я вельми радію! Ви зрозуміли суще християнську мету його! Так! Перед Гоголем нашим треба благоговіти, як перед людиною, наділеною, високим розумом і найважнішою любов’ю до людей... Наймудріший філософ, найвищий поет повинен благоговіти перед ним, яко перед чоловіколюбцем. Я ніколи не покину жалковати, що мені не довелося спізнатися з ним особисто. В знайомості особистій інколи покажеться така привабливість, що жадне перо не вдатне її списати».
        Я наумисне подаю оцю довгу виписку: вона не тільки цікава, вона вельми характерна про Рєпніну і про Шевченка: з неї знати нам Тарасів погляд і думки про Гоголеві твори, властиво, погляд на реальне змальовання художником Гоголем життя реального.
        «Молюся Богові і не трачу надії, — писав далі Шевченко в тому ж листі, — що коли-небудь буде край мого нещастя. Тоді поїду в Седнев 591 і там змалюю в церкву образ «Смерть Спасителя 592.
 
 
 

        590 Кобзар. — [1876]. — Т. II. — С. 140.
        591 Себто до Лизогуба.
        592 Киев[ская] стар[ина]. — 1893. — Кн. II. — С. 269.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1850, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments