Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 — жовтень 1850), стор. 16]
 
 
VII
 
        Хмарно, журливо зустрів Шевченко рік 1849!
 
        Мов за подушне обступила
        Мене нудьга на чужині...
        Де ж заховатися мені?
        Що діяти? Уже й гуляю
        По цім Аралу, і пишу, —
        Віршую, нищечком грішу,
        Бог зна колишнії случаї
        В своїй душі перебираю
        Та списую, щоб та печаль
        Не перлася, як той москаль,
        В самітню душу! Лютий злодій,
        Впирається таки, та й годі 549.
 
        Вже ж на Косаралі поета не мордовали ні солдатською муштрою, не забороняли ні писати, ні мальовати; про таку заборону косаральське начальство, як се потім виявилося, і не відало; навпаки, воно бачило, що Шевченко повинен обов’язково малювати береги моря Аральського. Але ж поетові, дійсно, опріч казарми, нігде було дітися, нігде сховатися. Казарма, чужина, заслання із усіма своїми печалями і невсипущою тугою і на Косаралі лишились не більшими, дак такі самісенькі, якими були і в Орську. В Орську була муштра, але ж були і книжки, і листи від приятелів з рідної України. А на Косарал — листи не приходили. Тут тільки й було, що
 
        І небо невмите, і заспані хвилі,
        Та понад берегом геть-геть,
        Неначе п’яний, очерет
        Додолу гнеться. Боже милий!
        Чи довго буде ще мені, — (тужить поет)
        В оцій незамкненій тюрмі,
        Понад оцим нікчемним морем
        Нудити світом?
 
        Нудьга страшенна гризе поета, жодної розваги нема. Показуються ознаки душевного недугу — туги за рідним краєм... «О Господи!» — плаче він, —
 
        Дай мені хоч глянуть
        На народ отой убогий,
        На ту Україну! 550
 
        Так нудився-сумовав Тарас цілу зиму й весну р. 1849, аж доки не розпочалася знов плавба по морю. Певна річ, що вона, товариство Бутакова і ясна літня година трохи роз важили поета, трохи розвіяли його журбу, може, хоч стільки, скільки розважує узника соняшний промінь, попавши через узеньку щілину до темної його келії-темниці!
        На превеликий жаль, не маємо жодних звісток, як поводився Тарас, як йому жилося під час нової плавби по Уралу 551. Можна, одначе, гадати, що не добре. Вернувши вже з походу, коли, значить, вражіння його стали ділом минулим, Шевченко писав до професора Бодянського 552: «Перейшов я пішки двічі увесь киргизький степ аж до Аральського моря, плавав по йому аж два літа. Господи! як погано! аж бридко згадати, не то що розказувати добрим людям! Нудьга! Не знаю, чи карався ще хто на сім світі так, як я караюсь і не знаю, за що?» Взагалі, Тарас не любив розповідати подробиць про те, як йому жилося під час плавби по Аралу.
       
        Коли княжна Рєпніна вдалася в серпні 1849 р. в Оренбург до Лазаревського, просячи його ради всього святого, всього дорогого, звістити її, де Шевченко і що з ним, бо вона вже більш року зовсім про його нічого не відає, і коли Лазаревський звістив про се Тараса, дак останній, пишучи до неї, вже вернувшись з експедиції, каже: «Не багацько минуло часу, а як багато перемінилося! Ви тепер би й не пізнали мене! Колишнього поета з захватними пориваннями — нема тепер. Я став дуже розважним. Виобразіть собі: впродовж майже трьох років — ніже єдиної ідеї, ніже єдиної думки натхненної; проза і проза, або, ліпше мовити, степ і степ!.. У мене нема тепер ні туги, ні радощів; зате є мир душевний, моральний спокій, подібний до риб’ячого холоднокров’я. Будуще про мене — ніби не існує! Чи вже ж повсечасні нещастя спроможні так скорботно переробити чоловіка? Авжеж, що так! В киргизькому степу і на Араль ському морі є доволі цікавого; але — ви відаєте, що я ворог усяких описів; тим-то, й не пишу вам про оцю неісходиму пустелю. Літо минає на морі, зима в степу, в занесеній снігом джеломейці (наче б то шатро), де я, убогий художник, малював киргизів і, між іншим, намалював і з себе портрет і посилаю вам його на пам’ять про вашого безталанного друга» 553.
        Пізніш, вже три роки після експедиції, Тарас в листі до Козачковського 16 липня р. 1852 писав, що далекий похід з Орська на Аральське море і довге купання в морі спричинилися тому, що у його по всьому тілу, найпаче на ногах, показалося золотушне струп’я.
        Геть пізніш, коли р. 1859 поет наш був у Києві, дак розповів д. Чалому такий епізод із своєї плавби по Аральському морю: на морі тому є острови, що повстали з перегнилих рослин. Острови ті рушають з одного місця на друге. Раз якось Шевченко з п’ятьма матросами, плаваючи на човні, пристали до одного такого острова і вийшли на берег погуляти. Тарас відокремився, ліг самітний на траві і віддався оглядуванню неба; матроси, погулявши, поплили собі, а про його й забули, та вже пропливши чимало, схаменулися, вернулися на остров і давай гукати; «А я, — каже Шевченко, — і чую да мовчу, лежу собі; думка була: чи не зістатися там зовсім; але ж бісові матроси таки знайшли» 555.
 
 
 

        549 Кобзарь. — 1876. — Т. І. — С. 247 — [248].
        550 Ibidem. — Т. II. — С. [128]. [Заросли шляхи тернами...].
        551 Аралу — Ред.
        552 Русск[ая] стар[ина]. — 1883. — Кн. IX. — С. 640.
        553 Киев[ская] стар[ина] — 1893 — Кн. II. — С. 267.
        554 Основа. — 1862. — Квітень. — [Кн. IV]. — С. 18 — 21.
        555 Чалий, с. 148.





Коментар

        «Мов за подушне, оступили...» — Вірш написано 1848 р.
        Так нудився-сумовав Тарас цілу зиму й весну р. 1849... — Нещодавно В. Є. Шубравським встановлено, що зимівля на Косаралі тривала до початку січня 1849 р.; з січня по квітень 1849 р. поет зимував у Раїмі (так і датуються поезії Шевченка, починаючи із «Неначе степом чумаки...». — Т. Г. Шевченко: Біографія. — К., 1984. — С. 232 — 234).
        ...не маємо жодних звісток, як поводився Тарас, як йому жилося під час нової плавби по Уралу. — Щоденник начальника експедиції О. І. Бутакова, де відбито обставини плавання день у день, вперше частково опублікований І. Житецьким (Україна. — 1928. — № 3. — С. 58 — 61); ця частина щоденника зберігається в ЦНБ АН УРСР; друга частина цього ж щоденника, що зберігалася в Державній публічній бібліотеці Узбекистану, використана в дослідженнях і монографії М. Шагінян (Шагінян М. Аральская экспедиция. — Молодая гвардня. — 1940. — №8. — С. 137 — 148; Там же. — Шевченко. — М., 1941). Повністю опубліковано щоденник 1953 р. (Бутаков А. И. Дневные записки плавання на шхуне «Константан» для исследования Аральского моря в 1848 — 1849 гг. — Ташкент, 1953).
        «Перейшов я пішки двічі увесь киргизький степ...» — З листа Шевченка до О. М. Бодянського від 3 січня 1850 р. з Оренбурга.
        «Не багацько минуло часу, а як багато перемінилося!» — З листа Шевченка до В. М. Рєпніної від 14 листопада 1849 р. з Оренбурга.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1848, 1849, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments