Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 — жовтень 1850), стор. 14]
 
 
        Пройшовши чотири форти, експедиція двічі спочивала біля озера, а потім ночувала й спочивала цілий день біля річки Амаловни 537. За оцією гнилою річкою починаються жахливі Каракуми, себто — чорні піски, котрі тягнуться на протязі 80 верстов. День був тихий і палкий. Цілий день ішла бесіда про Каракуми. Хто бував там — розповідав про них жахливі речі. Експедиція рушила геть досвіта, поспішаючи, щоб до спеки перейти піски. Але ж замість спеки подув такий північний вітер, що люде мусили одягатися .в ’шинелі і три дні не скидали їх. Опівдня третього дня вітер почав стихати і підвечір зовсім затих. До криниць було ще 10 верстов. Почалася страшенна спека. Ніколи до того Шевченко не зазнав такої великої жадоби пити і ніколи не пив такої паскудної води, як в той день. Передовий виділ, виряджений, щоб знайти і вичистити криниці, не знайшов їх. Експедиція прийшла до гнилої, гіркої і кисло-солоної води: не процідивши її, не можна було в рот взяти, бо вона кишіла вошами і мікроскопічними п’явками. Спочивши, експедиція рушила далі годин за дві досвіта. Скоро почало сходити сонце, показалася безкрая блідо-рожева рівнина. То було висхле озеро; дно його покрив тонкий пласт білої, наче цукор, солі. Такі рівнини попадалися вже по дорозі, але ж не такі безкраї, як оця. Світ сліпив очі і не давав дивитися. Чимало людей увечері захоровало на очі; мусили закривати очі волосяними сітками. Потроху — горби піскові меншали і показувалася рівнина; а за нею далеко-предалеко синіла гора. На четвертий день після того показалася на обрію синя смуга. То було Аральське озеро-море. Два дні по тім експедиція простувала берегами гнилих солоних озер і потім знов вийшла на рівнину з кущами саксаулу. Звідсіль два переходи до озера Камишлибаша (затока річки Сирдарії); експедиція рушила вночі, бо вдень не спроможна була; спека стояла 40°; на піску за 5 хвилин можна було спекти яйце. Нарешті, зробивши ще кілька переходів, експедиція підійшла до Раїмського форту 538. На рівнині вал, а на валу довга казарма, вкрита очеретом. От і увесь форт. Назустріч експедиції вийшла трохи чи не вся залога, з блідими, безрадісними, наче в узників, тварами.
        З сього коротенького нарису добре знати, яка то тяжка була подорож. Як же в сій подорожі поводився наш славний Кобзар?
        Про се маємо не однакові звістки.
        Капфер, що був за фельдфебеля в одній з тих рот, що перебували в Орську, розповів 539 от що: «До солдатської звичайної одежі, тим паче до походної, Шевченко не був призвичаєний, бо йому трошки пільжили (!!). Рушили в похід. День був гарячий, без вітру, сонце пекло немилосердно; киргизи поскидали навіть верхні халати. Тільки що переправилися ми через річку Ор і пішли зеленим тоді ще степом, як Шевченко зразу упав. Духота повалила його. Підбігли до його офіцери, лікарі, ротний командир почав був кричати на його, та бачить, що діло не гаразд і пожалів його. Положили Тараса на віз і рушили далі. Небавом він очуняв і поправився».
        Перший біограф Шевченків, небіжчик Маслов, розповів, що увесь похід з Орська Шевченко зробив пішки, окремо від роти, яко художник-волонтер. Люде освічені, які були в експедиції, поводилися з ним яко з рівнею і де в чому услу говували йому. Перехоже життя повне інтересу, новина вражіння і привітливе поводження начальника експедиції вернули Шевченкові колишній душевний спокій і примусили забути про сучасне. Привілля широкого степу, яким переходила експедиція, нагадувало Шевченкові рідні його степи українські. Раз він був здивований випалюванням киргизами трави в степу і зараз же змалював картину тієї пожежі 540.
        Не відомо мені, звідкіль Маслов добув такі звістки; гадаю, що від княжни Рєпніної; а остання теж чула, мабуть, від когось такого, що сам не був в експедиції, а передавав з чужого голосу. «Неісходима пустиня» — як називав Шевченко киргизький степ, не могла нагадати йому українських степів, не могли його розважити і ті картини подорожі, які ми бачили вгорі...»
        У другого біографа — у д. Чалого, записано оповідання капітана Макшеєва, що сам був у тій експедиції, через що звістки його мусимо признати більш відповідними дійсності. Макшеєв в перший день походу спізнався з Шевченком і присогласив його до своєї «джеломейки» (повстяна кибітка). І Макшеєв каже, що Шевченко усе йшов пішки, окремо’ від роти і не в одежі жовніра. Він був веселим. Походні обставини не тяжили його. В дорозі Шевченко багацько розповідав про дрібні пригоди з свого життя, але нічогісінько не говорив про політичні чи інші які великі пригоди. З ним була одна-єдина книжка — Біблія; але він мало читав і нічого не писав. Про пожежу в степу і Макшеєв розповів те саме, додавши, що малюнок з неї Шевченко зробив на прохання головного начальника експедиції генерала Шрейбера і подаровав йому той малюнок.
        Що увесь похід Шевченко зробив пішки, дак се знаємо і з листів його до Бодянського і до Козачковського; але як йому тяжко й дорого дався той похід і плавба по морю, те ми бачитимемо трохи згодом.
 
 
 

        537 Уймули. — Ред.
        538 Раїм засновано р. 1847.
        539 Русские ведомости. - 1895. — № 242. — 2 вер.].
        540 Маслов [Маслій] В. П. Тарас Григорьевич Шевченко: Биографический очерк. — М., 1874.





Коментар

        Не відомо мені, звідкіль Маслов добув такі звістки... — Ці відомості В. Маслов здобув від того ж О. І. Макшеєва (Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів (ЦНБ АН УРСР). — К., 1966. — С. 50, 64 — 65), спогади якого записав і М. Чалий.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1848, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments