Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 — жовтень 1850), стор. 11]
 
 
IV
 
        Новий 1848 рік поет наш зустрів, «наче той Іов на гноїщі» 522. «Лихо діється зо мною, — тужить він і в листі до Лизогуба 523, — та не одно, а всі лиха впали на мою голову: одно те, що нудьга і безнадія давить моє серце, а друге те, що нездужаю: з того часу, як привезли мене в сей край, перетерпів ревматизм і цингу, а тепер зуби і очі так болять, що не знаю, де дітися, і чи не чудно — скажіть: як принесли ваш лист, мені полегшало, так що на третій день мені вже можна було писати оцей коротенький лист».
        Листи приятелів з України вельми радовали Тараса. З новим роком стали вони приходити частіш: але ж почта тоді ходила так не хапаючись, що, наприклад, з Чернігова до Орська лист ішов 25 день, а з Яготина — цілий місяць. «Не знаю, чи зрадів би я так батькові або матері, як вашому щирому слову», — пише він до Лизогуба 1 лютого; а коли одержав він від його скриньку з малярськими пристроями, дак зрадів так, «наче мала ненагодована дитина, побачивши свою матір». Одержавши 6 березіля той подарунок, поет-художник «цілісеньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав, по тричі цілуючи всяку фарбочку, та як її не ціловати, не бачивши рік цілий! Боже мій! Боже мій! — пише він до Лизогуба на другий день, як одержав його посилку. — Який тяжкий та довгий рік! Та дарма! Бог поміг минув таки. Взявши в руки скриньку, я наче перелетів в малярню в Седнев! Сьогодні неділя, на муштру не поведуть, цілісенький день переглядатиму твій подарунок! Передививсь, перелічив, все, все до крихотки ціле (в скриньці) — і Шекспір, і фарби, і цизорик!» Насамкінець листа, просячи Лизогуба писати, Тарас додає: «Тільки Бог святий знає, як я радію, коли дійде до мене хоч одно слово з моєї бідної країни» 524.
        Майже одночасно з Лизогубовими листами і подарунком малярським утішила Тараса своїм листом і «друг-сестра» його, княжна Рєпніна. «Ні, — писала княжна, — я не засміялась, а заридала б, коли б побачила вас тепер, і молила б Бога дати мойому язику красномовності, щоб утішити вас, піднести дух ваш вище вашої долі гіркої. О! коли б се від мене залежало! Але ж я бідолашна, безсила, і що зможу я зробити для вас, мій добрий Тарасе Григоровичу! Молитися, щоб Господь укрепив вас, щоб вложив милосердя в серце до тих, що навкруги вас... Як тут усі зраділи, коли прийшов ваш лист. Я розумію ваші муки від заборони малювати. Се суща питка» 525.
        Оцей лист княжни, писаний 13 січня, Тарас прийняв лишень 12 лютого; одержавши його, поет «немов від тяжкого сну прокинувся». Лист друга-сестри «переніс мене», — писав Тарас 25 — 28 лютого до княжни, — з казарми темрявої до рідної України в прекрасний ваш Яготин. Яке чудове раювання виображати собі тих, що споминають про мене! Бесідуючи з вами, я святкую 25 лютого, хоч не так прекрасно, як колись, але тихо-претихо і так весело, так весело, як ніколи не святковав. Оцю велику радість ви мені дали».
        Крапля крізь краплю починає падати на Тарасову душу цілющий духовий бальзам не тільки в листах Лизогуба і Рєпніної і в подарунках їх, але і в листах інших людей, як-от Сергія Левицького, Олександри Псьолівни, Лазаревського, Чернишова. Лизогуб і Рєпніна прислали йому книжок, тих саме, яких він бажав, дві книжки творів Шекспіра, твори Лермонтова, «Евгения Онегина» Пушкіна; дві книжки «Полного собрания сочинений русских авторов» і «О подражании Христу». А тим часом і ротним командиром став каштан Степанов, людина не п’юща і не така причеписта, як Глоба. Він, вже ж не без впливу оренбурзьких приятелів Тарасових — Александрійського, Герна, Левицького, Лазаревського і інших, почав, як кажуть, дивитися крізь пальці на те, що Шевченко добув собі малярські потреби і часом малював і писав. Нарешті і з Оренбурга прийшла дуже важна звістка — і вона, певна річ, мала велику вагу на поблажливість Степанова й іншого начальства. Стало відомо, що шеф жандармів, граф Орлов, питає у корпусного командира Обручова - як поводиться Шевченко, який у його «образ мыслей» і чи заслуговує він того, щоб прохати у царя дозволу йому малювати? Начальник 23 дивізії генерал Толмачов, зібравши звістки про Шевченка, відповів Орлову 30 березіля, що Шевченко поводиться добре, службою займається усердно, «в образе мыслей его ничего предосудительного не замечено» і заслуговує дозволу малювати 526.
        Така відповідь вже ж задля Орського начальства стала прямою указкою, щоб воно поблажливо дивилося на малювання Шевченка.
 
 
 

        522 Киев[ская] стар[ина]. — 1891. — Кн. II. — [С. 212].
        523 Чалий, с. 69 — 70. [Лист до А. І. Лизогуба від 1 лют. 1848 р.].
        524 Ibidem. — С. 72. [Лист до А. І. Лизогуба від 7 берез. 1848 р.]
        525 Киев[ская] ст[арина]. — 1898. — Кн. III. — С 425.
        526 Истор[ический] вестн[ик]. — 1886. — Кн. І. — С 160.





Коментар

        Начальник 23 дивізії генерал Толмачов... відповів Орлову 30 березіля... — Тарас Шевченко: Документи..., с. 163.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1848, Кониський
Subscribe

Recent Posts from This Community

  • Незнайдений автограф

    Відомий вірш «На незабудь Штернбергові» в останньому зібранні творів Шевченка вміщено у розділі «Dubia», тобто серед сумнівних творів. Поїдеш…

  • Портрет Шевченка на полі з рису

    Селекціонери з Інституту рису НААН України виростили на полі в Херсонській області гігантський портрет Тараса Шевченка. Площа портрета складає…

  • Про могилу матері поета

    На цікаве питання навела tin_tina. Чому так сталося, що мати Тараса Шевченка «поховали [...] як вона й заповідала, біля хати в саду.…

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments