Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 — жовтень 1850), стор. 10]
 
 
        Щодо психічного становища, то вже саме перебування 2 місяці в тюрмі, опити, нелюдсько-сувора конфірмація і заслання жовніром в Азію — повинні були пригнобити Тарасів дух. В Оренбурзі поклонники його земляки Сергій Левицький, Лазаревські, Александровський і інші своїм сердешним привітанням трохи підбадьорили були поетову душу; але ж, коли він прибув до Орська, де все було новим для його — і природа, і люди, і їх звичаї, і де він на власні очі побачив, яку «широку тюрму-могилу» приготовили йому судді III отділенія, — він неминуче повинен був підупасти і підупав духом.
        Професор Стороженко з першого листа Шевченка до Рєпніної виводить, що Шевченко яко сущий українець силкується вдарити лихом об землю і гумористично глянути на свою долю; але се йому не вдається . Правда, в листі до Лазаревського 521 20 грудня р. 1847 Тарас признається, що він «спершу сміливо глянув у вічі своєму лихові і думав, що то була сила волі, аж ні! то була гордість сліпа. Я не розгледів дна тієї безодні, в яку упав. А тепер, як розгледів, дак душа моя убога розсипалась, мов пилина перед лицем вітру. Не по-християнськи, брате мій! Знаю, — пише він далі, — а що ж діяти? Опріч того, що нема з ким щире слово промовити, опріч нудьги, що в серце впилася, мов люта гадина, опріч всіх лих, що душу катують, Бог покарай мене ще й недугом тілесним...»
        Те, що Шевченко називає в сьому листі «сліпою гордістю», була, властиво, натуральна реакція великого духу правди й самосвідомості — проти самовласті та лиходійних вчинків над ним Дубельта, Орлова й інших: почалася вона ще разом з арештом і стояла до приїзду в Орськ. Тим-то бачимо, що коли везли арештованого Шевченка з Києва до Петербурга, коли він був в тюрмі і на опитах, він був веселий і жартовав. Але ж Орськ хоч і не зламав його духу, бо суще великого духу не можна зламати, - але причавив, приголомшив. Ще і в Орську якийсь час, мабуть, доки не занепав на ревматизм, а ще гірш на цингу, — Тарас силкувався підтримувати реакцію свого духу; але вже в липні помічаємо, що в душі його починає творитися все оте, що він висловив Лазаревському і в чому до того часу не хотів і сам собі признатися. Почуття приголомшеності і підупад духу без Тарасової волі пробилися наоколо і показали себе незримо для самого його. В листі його до Фундуклія бачимо виразні ознаки того, що психічна сторона поета вийшла з нормальної колії. Ознаками тими стають мені орфографічні помилки. Хто хоче уявити собі ненормальне становище змученої душі поета, нехай зауважить на орфографічні і стилістичні помилки в російських писаннях його. Правда, що Шевченко ніколи без орфографічних помилок не писав, але ж бачимо, що з часу заслання його вони зростають, більшають, бачимо їх найбільшу рясноту в листах, писаних 1847 — 1853. Потім вони потроху все меншають і вже під кінець року 1857 приходять, можна сказати, до своєї первісної норми. Взявши на увагу Тарасові листи, писані р. 1842, 47, 50 і 57, — я спостерігаю в першому одну орфографічну помилку пересічно на 11 слів; в другому — на 6; в третьому — на 7; в останньому — на 12.
        Річ давно відома, що в орфографії і взагалі в писанні, як і в розмові, відбивається становище людського духу. Теж відома річ, який тяжкий вплив на душу чоловіка має цинга. Зазирнувши в Шевченків лист, писаний до Лизогуба під час того недугу, ми помічаємо там незвичайно грубі орфографічні помилки. Наприклад, наймення власні: Біг, Одеса, Іванович і т. ін. Тарас починає з маленької літери. Трохи згодом у листі до Рєпніної бачимо ще більші гріхи проти російської граматики, наприклад, «какбы, отосна» і т. ін.
        Таким чином, хоч би Тарас і не сказав був нам того, що сказав у листах до Лизогуба, Рєпніної, до Лазаревського про тяжке становище його духу, дак ми б довідались про останнє з самої лишень орфографії і стилістики його листів.
        Та, кажу ще раз, при тих обставинах, в яких він опинився по приїзді в Орську фортецю, дух його жодним чином не міг бути в тому нормальному становищі, в якому, він був звичайно до арешту. Жодним чином не можна було йому не вийти з колії нормальної. Можна тільки дивоватися тому, що пережиті Шевченком в Орську, потім в Оренбурзі і в Новопетровську обставини, утиски і гнобительство не довели його до божевілля. Се показує нам незвичайну міць його духу взагалі, міць його духово-морального організму.
 
 
 

        520 Киев[ская] ст[арина]. — 1888. — Кн. X. — [С. 7].
        521 Ibidem. — 1891. — Кн. II. — [С. 212].



Попередня                 Наступна
       
Tags: 1847, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments