Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 — жовтень 1850), стор. 6]
 
 
        Читати у Шевченка, опріч Біблії, спершу нічогісінько не було; тим паче малювання було б йому великою і корисною розвагою; так малювати йому цар заборонив, і заборона тяжко нудила, мордовала його. «Скільки б можна було зробити малюнків з киргизів, коли б не було заборонено мені малювати! — писав поет-художник до Рєпніної 24 жовтня 1847 р. — Дивитися і не сміти малювати, се така мука, яку зрозуміє тільки сущий художник». Не маючи права малювати, художник бажав хоч трохи задовольнити потребу своєї душі, дивлячись на малюнки. Коли його арештовано у Києві, дак одібрали в його цілий портфель малюнків його з краєвидів рідної України й інших. Портфель той забрав київський губернатор Фундуклій. Прибувши до Орська і гадаючи, що Фундуклій лишив портфель у себе, Шевченко ще 20 червня прохав своє начальство, а потім вдався до Фундуклія листом 16 липня р. 1847, щоб переслали до його портфель і інші речі, які одібрано у його: «В портфелі тому є оригінальний малюнок відомого французького художника Ватто. Коли бажаєте, — писав Тарас до Фундуклія, — придбати собі той малюнок, дак я охоче його продам вам за ціну, яку самі положите Я уступив би вам і види з київських краєвидів, але ж раз, що вони ще не викінчені, а вдруге, — вони нагадуватимуть мені тут наш Київ прекрасний» 507. Фундуклій на те не відповів нічого, і от через що: коли Шевченко, ще як був у Петербурзі в арешті, довідався, куди його засилають, прохав від шефа жандармів графа Орлова забрати у Фундуклія скриньку з красками і портфель з малюнками і вернути їх йому, Шевченкові. Орлов казав Фундуклієві переслати ті речі до III отд[еления], і коли останнє розгляділо ті краски і малюнки, Орлов 15 липня р. 1847 написав в Оренбург оповістити Шевченка, що ті речі не варті того, аби їх і пересилати, тим то він, Орлов, звелів лишити їх в III отд[елении]» 508.
        Таким чином, мабуть, навіки загинули усі оті малюнки Шевченкові й оригінальний малюнок Ватто! Звісно — годі було «рядовому Шевченку» змагатися проти компетенції таких «знавців» в живописі, як Орлов і Дубельт! Але ж на серці художника, певна річ, вельми защеміло, коли він довідався, що художницьку працю його і Ватто «художники III отделения» призначили мишві на снідання!
        Кожна хоч трохи освічена і розвинена людина відає велику вагу листування з кревними і з приятелями. Листи з рідного краю, рідною мовою, прислані на чужину, мають невимовно велику, могутню вагу; вони не тільки наливають у серце утіхи й радощів; вони животворно бадьорять і підносять дух; вони стають певними ліками на нудьгу й сум, вони переносять дух в рідну країну; читаючи їх, якось забуваєш хоч на хвилину, що ти на чужині; тобі здається, що в ту хвилину ти і сам там, звідкіль лист прийшов і ведеш розмову з тим, хто прислав листа.
        Так дивився на листовання і Шевченко; про се свідчать нам усі його листи, найпаче до Лизогуба, Рєпніної, до Козачковського, до Бодянського і ін. Те ж саме бачимо і в творах його, писаних на засланні, наприклад:
 
        Хіба самому написать
        Таки посланіе до себе,
        Да все дочиста розказать,
        Усе, що треба і не треба?
        А то не діждешся його,
        Того посланія святого,
        Святої правди ні від кого...
 
 
        Або друге:
 
        І знов мені не принесла
        Нічого почта з України...
 
        Розповівши про колишні братання і т. ін. і сумуючи, що нема листів від колишніх приятелів, поет каже:
 
        Вони [приятелі] з холери повмирали,
        А то б хоч клаптик переслали
        Того паперу...
        Ой із журби та із жалю,
        Щоб не бачить, як читають
        Листи тії, — погуляю... 509
 
 
 

        507 Киев[ская] стар[ина]. — 1894. — Кн. II. — С. 321.
        508 Истор[ический] вестн[ик] 1886. Кн. І. — С. 159; [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. — С. 143, 146, 152, 153].
        509 Кобзар. — 1876. — Т. І — С. 232 і 248.





Коментар

        «Хіба самому написать...», «І знов мені не привезла...» — заглавні рядки поезій 1848 та 1849 рр.: «Вони з холери повмирали...» — рядки з поезії «Хіба самому написать...».




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1847, Кониський, Рєпніна
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments