Максим (maksymus) wrote in ua_kobzar,
Максим
maksymus
ua_kobzar

Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [На першому засланню (червень 1847 — жовтень 1850), стор. 4]
 
 
II
 
        Таким чином, пересидівши два місяці в тюрмі і опинившись у «смердячій» казармі, Шевченко перш за все мусив тяжко каратися муштрою. До муштри не тільки не було в його жодного хисту, але він мимо своєї волі гидовав єю. «Ще як був я дитиною, — читаємо в його журналі 498, — мене солдати не вабили, як се звичайно буває з дітьми. А коли почав я приходити до того віку, що вже розумієш справи, дак у мене прокинулося непереможне гидовання до «христолюбивого воїнства». Гидовання моє більшало відповідно більшанню моїх зносин з людьми оцього «христолюбивого» звання. Не скажу, чи воно случаєм, чи справді так є, але мені не траплялося навіть з гвардії зустріти путящого чоловіка в мундирі. Коли трапиться людина твереза, дак неминуче темна і хвастун. А коли буде хоч з невеличкою іскрою розуму і світу, так теж хвастун, а до того ще й п’яниця, лінтюга і розпутник. Річ натуральна, що гидовання зростало у мене до нудоти. І треба ж було облесливій долі моїй так уразливо і з такою злістю поглумитися з мене: взяла та й пхнула мене в найсмердячу гущу оцього «христолюбивого» стану. Коли б з мене був душогуб, кровопивець, то й тоді не можна б було примірковати про мене більш тяжкої кари, як завдати мене солдатом до оренбурзького війська. От в сьому причина невимовних моїх страждань; а до всього сього мені заборонено писати і малювати; відобрано у мене найблагороднішу частину життя мого. Трибунал під проводом самого сатани не спромігся б виректи такого холодного нелюдського присуду, а бездушні справники справили його огидливо до ниточки. Поганин Август, засилаючи Назона до хижих готів, не забороняв йому писати і малювати, а християнин Микола заборонив мені і те і друге».
        На лихо Тарасові, найближче начальство його в Орській фортеці — командир роти — був людина сувора, строгий формаліст і любив випити. Коли Шевченко вперше ставився перед ним, він не посоромився загрозити поетові різками, скоро він не добре поводитиметься 499. Невдатність Шевченка до служби військової була очевидна: кожен, хто б глянув на його вайлувату постать, се зразу б зрозумів. У фрунт становили його наче на те, щоб поглумитися. Уся постать його була важка, вайлувата, зовсім не придатна для солдата 500. Але капітан Глоба на се не вважав і налягав, щоб вимуштровати з нашого поета «бравого солдата».
        Шевченко лишив нам споминки про те муштрованая: «Тремтить було серце, — каже він 501, — аж замирає, а я мащу собі вуси, одягаюся в мундир і стаю перед лицем командира: а лице у його з хмелю червоне. Здам іспит з муштри і насамкінець вислухаю, хоч дурне, та довге напучування, як бравий солдат повинен поводитися: за що він повинен любити Бога і своїх начальників, починаючи з «дядьки» та капрального єфрейтора. Тепер (1857 р., себто по 10 роках) сміх, та й годі, бо я вже призвичаївся, а тоді було не до сміху. Тоді я мусив похоронити в собі усяке людське почуття та мовчки, не червоніючи і не полотніючи, слухати моральне напучування з уст грабіжників і кровопійників».
        Батальйонний командир Мєшков, людина, очевидно, розумніша й гуманніша, ніж командири 3 роти, спостерігаючи, що Шевченко не засвоює собі солдатської муштри, хотів вплинути на його самолюбство і казав до його, що коли він буде офіцером, дак не вмітиме ступити в гостинному покої, якщо не навчиться «витягувати носок» так, як се личить бравому жовнірові. Але на Тараса така осторога ні на волосину не вплинула. «Мені здається, — каже він 502, — що бравий солдат менш, ніж осел, походить на чоловіка: отим-то я й подумати боюся, щоб не походити на бравого солдата...» А ще й те: «Того довіку незабутнього дня, коли мені вичитали конфірмацію, я сам собі сказав, що з мене не зроблять солдата. Так таки і не зробили. Не тільки глибоко, а навіть і по верхам я не вивчив ні єдиного артикулу з рушницею».
 
 
 

        498 Кобзарь. — Т. III. Записки. — С. 18. [Запис від 19 черв. 1857 р.].
        499 Чалий, с. 66.
        500 Кам[ско]-Волж[ский] край. — 1897. — № 313.
        501 Кобзарь. — Т. III. — Записки... — С. 21.
        502 Ibidem. — С. 19.





Коментар

        «Ще як був я дитиною, — читаємо в його журналі...»Запис від 19 червня 1857 р.
        «...Тремтить було, серце...» — Із запису від 20 червня 1857 р.




Попередня                 Наступна
       
Tags: 1847, Кониський
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments